Він ніколи не мав на кому попрактикуватися, тож не певний, чи впорається.
— Ви довіряєте мені, міс Мартін? — питає хлопець, вдивляючись у неї тим самим уважним поглядом, що й у кав’ярні. Лише цього разу його очі знаходяться за кілька дюймів від її.
— Так, — відповідає Ізобель, не вагаючись.
— Гаразд, — задоволено каже Марко і, квапливо підвівши руки, прикриває ними дівчині очі.
Здригнувшись, Ізобель завмирає. Його долоні затуляють їй очі, вона нічого не бачить і лише відчуває на обличчі вологу шкіру рукавичок. Дівчина тремтить, сама не певна, від холоду чи дощу. Якийсь голос шепоче їй просто у вухо слова, котрі не вдається розібрати чи зрозуміти. Раптом вона більше не чує, як порощить дощ, а кам’яна стіна за спиною здається шорсткою, хоча ще мить тому була гладенькою. Темрява потрохи розсіюється, і Марко опускає руки.
Кліпаючи від яскравого світла, Ізобель спочатку помічає навпроти себе Марко, але щось у ньому змінилося. На капелюсі більше немає крапель. Дощових крапель узагалі більше немає; натомість усе навколо хлопця залите м’яким сонячним сяйвом. Та не це змушує Ізобель роззявити від здивування рота.
Вона дивується від того, що вони стоять посеред лісу, і її спина притискається до велетенського стовбура предковічного дерева. Навколо ростуть інші голі чорні дерева, а їхні гілки тягнуться до яскравої небесної блакиті вгорі. Землю вкриває легкий шар снігу, що іскриться та сяє в сонячних променях. Чудовий зимовий день, і за кілометри довкола не видно жодного будинку, лише вкритий снігом і деревами простір. На сусідньому дереві заспівала пташка, і десь звіддалік їй відповіла інша.
Ізобель спантеличена. Усе це по-справжньому. Вона шкірою відчуває тепло сонця, а пальцями — кору дерев. Можна торкнутися холодного снігу, до того ж дівчина помічає, що сукня вже висхла. І навіть повітря, котрим вона дихає на повні груди, нічим не нагадує лондонський смог — це, безсумнівно, свіже сільське повітря. Цього не може бути, але все відбувається насправді.
— Це неможливо, — каже вона, повертаючись до Марко. Він Усміхається, і очі його мерехтять у променях зимового сонця.
— Немає нічого неможливого, — відповідає юнак, і Ізобель заливається дзвінким і радісним дитячим сміхом.
Мільйон запитань юрмиться в її голові, але дівчина не може сформулювати жодного. І раптом у пам’яті постає чітке зображення карти Le Bateleur.
— Ти чарівник, — каже вона.
— Гадаю, так мене ще ніхто не називав, — відгукується Марко. Ізобель знову сміється й не припиняє, навіть коли він нахиляється та цілує її.
У небі кружляє кілька пташок, а вітерець грається гілками дерев.
Перехожим на лондонській вулиці, де стрімко темнішає, нічого не видається дивним. Це лише юні закохані цілуються під дощем.
Шахрайство
Липень — листопад 1884
Чарівник Просперо не має жодних офіційних причин, щоб залишити сцену. Протягом кількох останніх років гастролі стали такою рідкістю, що ніхто й не помітить, якщо він припинить давати вистави.
Хай навіть Чарівник Просперо більше не гастролює, але Гектор Бовн і далі працює.
Він мандрує від міста до міста, рекомендуючи свою шістнадцятилітню доньку як медіума-спіритиста.
— Я ненавиджу це, татку, — часто протестує Селія.
— Якщо можеш вигадати краще заняття, аби провести час до моменту, коли розпочнеться твоє змагання, і навіть словом не похопись про читання, — будь ласка, за умови, якщо воно приноситиме стільки ж грошей, скільки це. Крім того, для тебе це гарна можливість попрактикуватися у виступах на публіці.
— Ці люди нестерпні, — зауважує Селія, хоча насправді має на увазі дещо інше. Вони змушують її почуватися незручно. Хай як вони відводять від неї благальні погляди, хай як дивляться очима, повними сліз. Вони сприймають її як річ, як місток до тих, кого вони любили, до тих, за кого так відчайдушно чіпляються.
Вони розмовляють про неї, наче її немає в кімнаті, наче вона така ж безтілесна, як їхні любі примари. Селії доводиться докладати зусиль, щоб не зіщулюватися в їхніх вдячних обіймах, що супроводжуються схлипуваннями.
— Ці люди нічого не варті, — повчає тато. — Їм бракує клепки, аби принаймні оцінити те, що вони бачать і чують, — простіше думати, що це надприродні трансляції з потойбіччя. Чому б не скористатися цим, особливо якщо вони так прагнуть віддати свої грошики в обмін на якусь дурницю?