На прощання віщунка нагадує тобі, що майбутнє ніколи не викарбуване на камені.
Креслення
Лондон, грудень 1902
Крихітка Мюррей стоїть на ґанку la maison Лефеврів, тримаючи в руках шкіряний портфель і поклавши велетенського наплічника на землю біля ніг. Вона з десяток разів дзвонить у двері та голосно гупає в них, хоча й чує, як мелодія дзвінка луною шириться в порожньому будинку.
Коли двері врешті відчиняються, на порозі стоїть Чандреш власного персоною. Чоловік убраний у розхристану фіолетову сорочку й тримає в руках пожмаканий клаптик паперу.
— Останнього разу, коли я тебе бачив, ти була меншою, — зауважує він, розглядаючи Крихітку від кінчиків черевиків до забраного у хвіст рудого волосся. — І вас було двоє.
— Мій брат зараз у Франції, — пояснює дівчина, підіймаючи наплічник і заходячи слідом за Чандрешем усередину.
Золоту слоноголову статую в передпокої давно б уже слід було відполірувати. У будинку панує безлад, але безлад цей творчий, навіть він не позбавляє помешкання, напхом напханого книжками, предметами старовини й мистецтва, властивого йому затишку. Зараз будинок не освітлюється так яскраво, як тієї ночі, коли вони з Прибамбасом бігали тут коридорами за кошенятами джемового кольору в різнобарвному натовпі гостей. Здається, відтоді минула ціла вічність.
— Що сталося з вашою прислугою? — цікавиться Крихітка, поки вони підіймаються сходами.
— Я майже всіх звільнив, — зізнається Чандреш. — Від них усе одно було мало користі, ні з чим не могли впоратися. Залишилися лише кухарі. Я вже давно не влаштовую Прийомів, але ці люди принаймні знають свою справу.
Проминувши разом із Чандрешем прикрашену колонами залу, Крихітка опиняється в кабінеті. Вона ніколи не бувала тут раніше, але чомусь сумнівається, що тут завжди було так захаращено кресленнями, ескізами й порожніми пляшками від бренді.
Чандреш сновигає кімнатою, кладе пожмаканий аркуш на купу паперу, що вже височіє на стільці, і береться зосереджено розглядати креслення, які прикріплено до вікон.
Крихітка розчищає на столі трохи місця, посунувши книжки, оленячі роги й різьблених нефритових черепашок, і кладе туди свій портфель. Наплічник вона кидає неподалік на підлогу.
— Чому ти прийшла? — урешті питає Лефевр, озирнувшись і витріщившись на дівчину, наче щойно помітив її присутність.
Крихітка розкриває портфель, що лежить на столі, і виймає грубий стос паперів.
— Чандреше, я хочу попросити вас про послугу, — каже вона.
— Яку таку послугу?
— Я б хотіла, щоб ви підписали відмову від прав на цирк. — Дівчина знаходить у купі непотребу на столі чорнильну ручку і шкрябає щось на клаптику паперу, аби переконатися, що вона пише.
— Цирк ніколи не був моєю власністю, — бурмоче Лефевр.
— Звісно ж, був, — заперечує Крихітка, вимальовуючи закручену літеру К. — Це була цілком ваша ідея. Але я знаю, що ви не маєте для нього достатньо часу, і подумала, що вам буде краще відмовитися від звання його власника.
Чандреш недовго розмірковує, але потім киває й підходить до столу, аби прочитати угоду.
— Тут згадуються Ітан і Лейні, але не Тітонька Падва, — каже він, переглядаючи документи.
— Я вже розмовляла з ними всіма, — пояснює дівчина. — Мадам Падва не хоче більше займатися цирком, але впевнена, що міс Берджес упорається з її обов’язками.
— Хто такий містер Кларк? — непокоїться Чандреш.
— Мій дуже давній друг, — озивається дівчинка, і на щоках розквітає рум’янець. — Він піклуватиметься про цирк найкращим чином.
Коли Лефевр дочитує документ до кінця, Крихітка простягає йому ручку. Чоловік тремтячими руками виводить свій підпис і кидає ручку на стіл.
— Я ціную це більше, ніж можна описати словами. — Дівчина дмухає на чорнило, щоб воно швидше висохло, і ховає угоду до портфеля. Чандреш лише ліниво відмахується від її слів, повертаючись до вікна та знову втупившись у засилля креслень на ньому.
— Що це за креслення? — цікавиться дівчина, закриваючи портфель.
— Я отримав усі ці... плани від Ітана й тепер не знаю, що з ними робити, — пояснює чоловік, обводячи рукою купи паперів.
Крихітка знімає пальто, кидає його на спинку стільця й підходить ближче до креслень та ескізів, що звисають з полиць чи причеплені до дзеркал, картин і вікон. На деяких із них зображено химерні кімнати, на інших — фрагменти зовнішньої архітектури чи вигадливі анфілади залів.