— Гадаю, це вагомий аргумент, — трохи подумавши, каже чоловік у сірому костюмі. — Але я не ваш боржник, юначе.
— То чому ви тут? — цікавиться Прибамбас.
Чоловік усміхається, але мовчить.
— По суті, мова йде про використане поле для гри, — веде далі хлопець. — Вам воно більше не знадобиться, а для мене — дуже важливе. Я не відмовлюся від своєї мети. Називайте ціну.
Усмішка чоловіка в сірому костюмі стає ще ширшою.
— Хочу почути історію, — каже він.
— Історію?
— Так, хочу почути її. Твою історію. Легенду про те, як ми опинилися тут, у цих кріслах, із цим вином. Мені не потрібна історія, якути вигадаєш цим. — Він постукує пальцем по скроні. — Я чекаю на історію звідси. — І чоловік торкається серця, перш ніж знову відкинутися на стільці.
Прибамбас якусь мить роздумує над почутим.
— І якщо я розповім вам історію, ви віддасте мені цирк? — перепитує він.
— Я передам тобі ту незначну частину, котру ще можу віддати. Коли ми встанемо з-за столу, я не матиму жодних прав на ваш цирк і жодного з ним зв’язку. Коли пляшка вина спорожніє, у змаганні, що почалося ще до твого народження, офіційно буде оголошено пат. Цього буде достатньо. То як, ми домовилися, містере Мюррей?
— Домовилися, — погоджується Прибамбас.
Чоловік у сірому костюмі виливає собі залишки вина. Коли він ставить порожню пляшку на стіл, у ній віддзеркалюються й вигинаються вогники свічок.
Хлопець крутить келих із вином у руках. «Вино — це поезія в пляшці», — думає він. Уперше Прибамбас почув ці слова від гера Тіссена, але знає, що насправді вони належать іншому письменнику, хоча зараз не може згадати, кому саме[31].
Багато з чого можна розпочати цю історію.
Чимало сюжетних елементів, про які варто подбати.
Хлопець роздумує, чи можливо взагалі вмістити в пляшці поему про цирк.
Прибамбас сьорбає вино й ставить келих на стіл. Зручніше вмощується в кріслі та спокійно зустрічає погляд, що вп’явся в нього. Хлопчина не переймається через час, наче має у своєму розпорядженні увесь час на світі й у всесвіті, відтоді, коли легенди були важливішими, ніж сьогодні, але, можливо, не такими важливими, як стануть одного дня. Він глибоко вдихає, повітря розв’язує щільний вузол слів у його серці, і вони з легкістю злітають з уст.
— Цирк приїжджає без попередження.
Bons Rêves[32]
У ці передсвітанкові години в Le Cirque des Rêves крім тебе залишилося декілька відвідувачів. Деякі з них убрані в червоні шарфи, які на чорно-білому тлі видаються набагато яскравішими.
До невблаганного сходу сонця в тебе залишається не так багато часу. І це справжня загадка: на що витратити кілька нічних хвилин, що залишилися? Може, навідатися до останнього намету? До котрогось із тих, де ти вже був і тобі сподобалося, чи до досі недослідженого, що залишається таємницею? Чи, може, пошукати останнє перед сніданком яблуко з карамеллю?
Кілька годин тому ніч здавалася нескінченною, а тепер тікає, мов пісок між пальців. Хвилини спливають, зникаючи в минулому й підштовхуючи тебе до майбутнього.
Останні хвилини в цирку ти проводиш так, як тобі подобається, бо це твій і лише твій час. Але зовсім скоро Le Cirque des Rêves зачиниться, принаймні до завтра.
Тунель, повний зірок, уже розібрали, і зараз подвір’я від воріт відмежовує сама лише завіса.
Коли вона падає за твоєю спиною, тобі здається, що від цирку тебе відділяє щось значно більше, аніж кілька кроків за смугастою тканиною.
Наостанок ти затримуєшся, зупинившись, щоб подивитися на вигадливий годинник, що ніби танцює. Його фігурки невпинно рухаються в такт руху стрілок. Тепер навколо вже ніхто не юрмиться, і ти можеш роздивитися його ближче, ніж тоді, коли прийшов сюди.
Під годинником ховається скромна срібляста табличка. Щоб розібрати гравіювання на блискучому металі, тобі доводиться нахилитися.
НА ЗГАДКУ
написано вгорі, а нижче меншим шрифтом імена й дати:
ФРІДРІК ШТЕФАН ТІССЕН
9 вересня 1846 — 1 листопада 1901
і