Ніт’їсефні вдарив долонею в гарду меча. На землі перед ним з’явилася кривава лінія. Він змахнув мечем в недбалому рейсікі, провернув руків’я в пальцях і вклав меч назад у піхви.
— Ульф Убивця Жаб, — тихо промовив він.
Повернувся до статуї і дослідив другий череп. Лезергазе було знайдено. Бідолаха вже не повернеться до Кембріджа.
Тварюка, що досі здригалася на землі, не допомогла знайти відповідей. Це створіння було винятково небезпечним і настільки швидким, що людина без цифралу не мала проти нього жодного шансу, але точно не воно порішило Галлерінґа, перетворивши половину його тіла в гранітну статую. Це не воно вбило Завратілову і Лезергазе, оскільки їхні голови були відрубані за допомогою гострого, металевого й досить важкого знаряддя. Хребці зберегли сліди відсікання й дроблення. Найімовірніше, від теслярської сокири, що досі стирчала з пенька біля дровітні. Поруч, на купі порубаних і струхлявілих дров, він знайшов розсипані людські кістки. Людей притягли сюди й стратили. У шарі трісок і на самому пні збереглися сліди крові їх обох. Крові травматичної, з високим вмістом білірубіну. Потім той, хто це зробив, забрав голови і кинув їх до ніг статуї. А також зібрав кров у якусь посудину і наповнив її миску. Хтось приніс тут жертву. Хто?
Статуя була місцевою, але не з Узбережжя. Серед тутешніх мешканців не було пастви вагітної богині-танцівниці з серпом. У пантеоні не було таких постатей.
Наскільки він знав, богині Мореплавців виглядали зовсім інакше й не вимагали людських жертв. Можливо, це була амітрайська Богиня Жнив, Аззіна, але звідси до Амітрая понад тисяча кілометрів, гори і пустеля. Не було відомо точно, у чому полягав цей культ — може, він вимагав і жертв. Тільки звідки тут амітраї? Їхня країна була великою і войовничою імперією, яка загарбала багато земель, включно з приморськими королівствами, звідки й прибули Мореплавці. Вони були народом біженців. Тут амітраїв не терпіли б. Їх вважали демонами та щиро ненавиділи.
Самі загадки. Досі він стикався лише з питаннями і не мав жодної відповіді.
Кільканадцятисекундний бій страшенно його втомив. М’язи вже починали боліти, а завтра він повзатиме, немов паралітик. Так бувало після прискорення. Людина не пристосована до чогось такого. На кілька хвилин вона стає надлюдиною, а потім цілу добу мусить відхворіти. Він знав, що за кілька годин впаде і засне. У голові вже паморочилося. М’язам не вистачало кисню, Вуко спалив майже всю глюкозу, яка була в його організмі, шлунок уже крутило від голоду. А на додачу — пошкоджені м’язи. Подряпини пульсували гарячим болем. Отрута, схоже, туди не потрапила, але точно гноїтимуться. Обпечена спина, залита потом, стиснута між кольчугою і нагрудником, теж жахливо боліла.
Він обійшов усю територію, але інших тіл не знайшов. Завратілова, Лезергазе, Галлерінґ. Бракувало ще п’ятьох. Пішли? Були викрадені? Загинули так само таємничо, але десь за межами станції?
Він знав, що тут більше нічого не дізнається. Вирушив на пошуки їжі. Військові харчі не були вічними, але могли зберігатися дуже довго. На жаль, вчених не приваблювали готова польова їжа, яка зберігалася у герметичних упаковках. На вигляд і смак вона нагадувала корм для тварин, зате з нею нічого не треба було робити. Можна було просто відкрити і з’їсти, навіть розігрівати не обов’язково. Замість цих харчів учені набрали смачнішої, ліофілізованої їжі, до якої необхідно додавати воду. Вуко пожував один такий сухий обід — на смак як гіпс. Порошок зв’язав усю слину і застиг солоною масою, що заліпила рот і язик. У баку в ванній було трохи води — застояної, повної водоростей і зі смаком пластику. Однак Драккайнен прополоскав рота й розмішав масу, що мала би бути овочевим рагу із кроликом, а перетворилася на огидне місиво. Утім, його він зміг хоч якось проковтнути. Знайшов також тюбик суничного джему, батончик і запив усе це несолодкою згустівкою. На десерт видавив у рота тюбик пасти з анчоусів. У такому стані йому було абсолютно байдуже, що їсти. Він відчував себе жертвою корабельної аварії на порозі смерті від голоду. Знайшов ще три цілі упаковки і сховав їх під нагрудник. Решта була роздерта, розчавлена, вміст давно змішався з дощовою водою, його пожерли тварини. Зрештою, цього небагато лишилося.