У лісі він відшукав порослі листям пагони плюща і обмотався ними, створивши подобу маскувального костюму снайпера. Зараз він знав, що поки не зробить якоїсь дурниці, його не повинні помітити. Навпроти брами був один великий будинок, що стояв перпендикулярно до частоколу. З боків розташовувалися дві видовжені господарські споруди.
На подвір’ї крутилося кільканадцять озброєних Людей Змія — ймовірно, тих, хто прибув уночі з бранцями в супроводі «крабів».
Окрім них, тут були ще якісь постійні мешканці. Було видно, як вони бродять подвір’ям, за годину приїхало три невеликих вози, завантажених сіном. Була ще та пара пастухів, яких він вистежив за кілька сотень метрів далі, на греблі. Прокрався в їхній бік. Хлопчисько лежав на траві, заклавши руки під голову, тримаючи травинку в зубах та віддаючись спостереженню за хмарами. Дівчина ж сиділа на навпочіпки трохи віддалік, під скельною стіною, з якої спадав невеликий водоспад. Вода пінилась, наповнюючи округле природне озерце, і впадала в струмок. Ідилія.
Дівчина була голою, лише на голові мала вінок із лози, обсипаної дрібними червоними ягідками. Зиґзаґоподібне червоно-чорне татуювання вкривало не тільки її руки, але і плечі, і стегна. Вона піднімала долоні і співала, але в шумі водоспаду не було чути ані слова. Він бачив тільки її спину, щиро кажучи, товстувату, з рядами дрібних складочок над стегнами, і руки, які вона піднімала вгору, закидаючи голову. Потім підвелася на колінах, кілька разів хитнула стегнами, потім руками, немов вивчаючи танець живота. Він уважніше придивився і помітив, що на колінах дівчина тримає козеня. Вона поклала його перед собою на землю і знову почала танцювати на колінах.
Йому подумалося, що, може, варто було б цих двох чимось налякати, але він не міг збагнути, чим саме. Він міг би їх убити і залишити тут, тоді жителі форту вийшли б на пошуки, знайшли б тіла і збіглися б до водоспаду, залишивши фланг незахищеним, але йому страшенно не хотілося цього робити.
Він уже почав був задкувати, коли побачив, як у білій піні під водоспадом з’являються темні фігури, які перетинають водну поверхню звивистими рухами, а потім навколо дівчинки звиваються величезні чорно-червоні змії. Зв’язане козеня відчайдушно сіпалося, голови змій вдарили в нього, немов батоги, і тваринка, здригаючись, впала. Гади відразу її обплели і вона зникла під клубком тіл. Кілька змій піднялися й на дівчину, обвиваючи її ноги і руки. Вони були різного розміру. Від маленьких, завбільшки з великий палець і довжиною у півметра, до двометрових, товщиною з руку чоловіка.
Драккайнен взяв до відома побачене, після чого відповз і через зарості повернувся до околиць форту. Найбільше його дратувало, що за такого руху навколо йому не вдасться пробратися всередину.
Чатував по кілька годин у різних місцях, але можливості так і не з’явилося.
Бачив «краба», який знову виліз і походжав перед самими воротами. Вартовий щось буркнув йому і тицьнув у броню кінчиком списа. Краб раптово показав кінцівки з кривими клинками, які до цього були тісно переплетені на діжкоподібних грудях, і зашипів.
Охоронець щось крикнув і вмазав крабові держаком по пласкому чолу, після чого вийняв щось із-за пазухи. Краб видав потворно високий, страхітливий протяжний крик і відступив до огорожі.
Це якась тварина, подумав Драккайнен. Принаймні вартовий до нього ставився саме так. Однак ця броня виглядала штучною. Тендітним обладунком з іржавого металу якоїсь дивної форми. Тільки на що цей обладунок одягнуто? На гігантське курча?
Він вирішив переповзти на інший бік форту і послухати, що відбувається під частоколом.
Опівдні раптово пролунав протяжний звук рогів, і ворота відчинилися. Звідти вийшли риссю кілька вершників, а за ними двома шеренгами рівно крокували краби.
Драккайнен тоді був на середині шляху через поле, просто перед поселенням. Ретельно обплетений клубком ліан і сухою травою, він був схожий радше на пагорбок або оберемок сіна, що впав із возу. Рухався так повільно, що потрібно було бути справді уважним спостерігачем, щоб помітити хоч якийсь рух.
Але коли загін вилетів просто на нього, єдине, що йому залишалося — це повільно опустити обличчя до землі й чекати.
Коні, на яких їздили Змії, виглядали дивно. Носили повні обладунки, але все було в якихось безладних лусочках і відростках. Нагадували радше ящірок або морських коників. Та сама естетика, що і на обладунках «крабів».
Щось його жахливо дратувало в їхньому вигляді, але він не міг зрозуміти, що саме. Щось було не так. Щось типу: «Знайдіть відмінності на малюнках».