Я відчуваю себе Гулівером, хоча із жінкою таких розмірів і Гулівер би не впорався. На її долоні можна було б розіграти баскетбольний матч, та ще й глядачів розмістити.
Це щастя, що вона сидить, далеко витягнувши ноги. Завдяки цьому спуск по гомілці хоч і небезпечний, але можливий.
Подорож завершується спуском із пальців стопи. Виявляється, ніготь мізинця не особливо нижче інших пальців, і з його поверхні, на якій можна було б припаркувати два автомобілі, до землі добрих три поверхи.
Я спускаюся жолобом між пальцями. І опиняюся в божевільній долині, оточеній дивними скульптурами. Біля стоп дівчини, яка сіла і поклала голову на переплетені руки.
Добре, що вона сидить. Зараз у ній метрів чотириста до маківки голови. Коли встане — буде з кілометр висотою.
Я відчуваю настрій божевілля, що просочує всю долину, і мені здається, що попереду важкий день.
Про всяк випадок активовую цифрал.
Він вирішив, що не відмовиться від прогулянки лощиною, яку утворювали ноги дівчини, прикриті зверху головою і сплетеними руками.
— Я втомився, моя люба, — заявив Драккайнен. — Мені дуже подобаються довгі ноги, але по твоїх я спускався півтори години. Гадаю, це перебір.
Гігантське обличчя було на висоті двохсот метрів, а під ним розташовувалося кругле озерце, куди зверху дзюркотіла вода. Вона текла точно з куточків очей.
— Ну це теж перебір, — крикнув Драккайнен. — Скільки потрібно ревіти, щоб відростити п’ятиметрові сталактити з носа? Мільйон років? Що за істеричка! Візьми себе в руки, дівчино. Витри свої сталактити й усміхнися.
Він обійшов озерце і глянув уздовж стегон.
— Я так і знав. Гідний подиву реалізм. Але ж і величезна у тебе печера! — крикнув він, бажаючи почути відлуння. — Зараз я мушу йти, але на зворотному шляху відвідаю тебе. Завжди любив печери.
Дно долини було пласким. Там росли дерева і трава, його прорізали струмки, розливаючись круглими ставками. Але тільки це й виглядало нормальним.
Ненормальними були, наприклад, довгі річки туману, що текли долиною.
Холодного туману, який наповнювали створіння, що постійно змінювали форму, і яких він бачив тепловізором.
За пагорбом, що поріс лісом, маячіли якісь забудови. Але не звичайні дерев’яні будинки з дошок, до яких він звик, а горбкуваті споруди, схожі або на гігантські гарбузи, або на дзоти чи на пузаті глечики.
Десь він таке вже бачив. Це виснажливе відчуття мав уже давно. Щось знайоме, але поза досяжністю пам’яті. Пісочні, дивні будівлі і квадратна башта, увінчана тонкою чорною шибеницею.
Немов дежавю. Дивне передчуття, що мучило його вже кілька днів. Ось-ось, за найближчим поворотом у мозку. Майже можна рукою дотягнутися.
Ці яскраво-рожеві психоделічні фонтани, що виглядали мов виготовлені з препарованих, розрізаних органів і фрагментів колючих панцирів омарів.
Ці тварини, що крутяться то тут, то там.
Чорна триголова ящірка, що виповзає зі ставка.
На Мідґаарді немає триголових ящірок.
Немає і ропухоподібних чорних створінь, укритих лискучими, немов корали, бородавками, які смажать собі на решітці людську стопу.
Немає шестиногого щура в окулярах, що немов черепаха тягне черепок, особливо якщо той схожий на ввігнуту миску і прикрашений людською долонею, пришпиленою ножем.
Це трохи нагадувало божевільний парк розваг.
Він дивився на гігантські рожево-аквамаринові квіти, слизькі на дотик, що нагадували тіло. Дивився на м’ясисті білі кулі, схожі на гігантські фрукти, в яких крізь стінки просвічувалися людиноподібні форми, що неквапливо копошилися.
Він ішов.
Потрібно знайти кого-небудь, хто міг би щось пояснити.
Він піднявся на пагорб, увінчаний дивною скульптурою з переплетених рожевих форм, які неможливо описати. Крізь отвір в одному з елементів увесь час по колу пролітала зграйка чорних ошалілих пташок. По колу, по колу, аж починала крутитися голова.
На верхівці пагорба він зауважив черговий кулястий міхур, схожий на тонкостінний білий фрукт. Він був розміром із намет, усередині пара людей Змія механічно, хоч і несамовито злягалася, плескаючись в розчавленій рожевій м’якоті фрукту.
Він тупо дивився крізь розірвану збоку і подібну до білого пергаменту шкірку фрукта, бачив залиту потом спину чоловіка, вкриту зиґзаґами червоно-чорного татуажу, і такі ж татуйовані щиколотки і стопи жінки, переплетені на його сідницях.