— Одного, — зауважив Драккайнен. — І це забрало в мене годину. Якби їх було більше — я загинув би. Забери людей, пожитки і йди звідси. Знайдеш інший пагорб і поставиш іншу садибу. Навіщо жити в такому місці?
— Тут земля наших предків, — гаркнув молодик. — Припини його благати, батьку. Тобі не потрібен цей приблуда. У тебе є син і є вірні воїни. Плем’я Шаленого Крику ще існує.
— Юнак, який ще нічого не побачив, має мовчати, коли говорять мужі, — процідив Грисма. — Цей чужинець сьогодні приніс лапу чудовиська. Хто з вас зробив щось схоже? Може, ти?
— Пес теж часом приносить руку з місця битви, але тільки дурень подумав би, що пес виграв цю битву. Покажи мені, як ти вбив чудовисько, прибульцю. Покажи мені й я повірю, що ти нам потрібен.
— Замовкни!
— Дозволь мені з ним битися, Грисмо Шалений Крику. Не примушуй мене слухати, як великий воїн і стирсман, який колись водив п’ять кораблів на кінець світу, благає волоцюгу про допомогу. Не говори з ним так, наче ти один. Я вб’ю його, і тоді ти зрозумієш, хто захистить нашу землю. Або помру, і тоді нехай він її захищає.
— Мовчи, йолопе! Я хочу отримати воїна, а не втратити сина.
— Ми не битимемося, — заспокоїв його Драккайнен. — Це була б дурість.
— Тоді тобі доведеться віддати мені це, — процідив молодик і поставив на стіл металевий різьблений циліндр розміром з півлітрову банку. Контейнер із радіолярією.
Драккайнен зітхнув. Один удар суглобом вказівного пальця в точку між очима і одночасний другий удар великим пальцем у сухожилля на зап’ястку, щоб він випустив контейнер. Одна мить і можна повернутися до перерваної розмови. Тільки стіл заширокий.
— І що, батьку? Знову попросиш про допомогу боягуза, який боїться зняти броню навіть під дахом? Якому не вистачає самої кольчуги як справжньому чоловікові, а тому обкладається латами, мов черепаха? Тому що він кинув тобі шматок м’яса?
Грисма деякий час мовчав.
— Нехай буде так. Тобі доведеться прийняти виклик, прибульцю. Грисмальфі Дощовий Птах бажає битви. Тож бийтеся. Покажи нам, як ти вбив потвору.
— Я не буду нікого вбивати, — прошипів Драккайнен. — Я вже сказав.
— Ну так не вбивай його. Але, якщо хочеш отримати цю річ назад — бийся з ним. Не виключено, що його таки доведеться вбити.
Вуко скреготав зубами, крокуючи до своїх речей, складених під стіною. Швидко перевірив спорядження, але, здається, більше нічого не зникло. Він повинен був не спускати очей зі свого майна.
У залі зчинилася метушня. Воїни радісно перегукувалися, розтягували столи, запалили більше факелів, внесли ще кілька ламп на триногах.
Вуко зняв нагрудник і кольчугу саме тоді, коли Грисмальфі одягав свою. Він залишив на собі тільки лівий поруч і вийняв меч із піхов.
Світло було тьмяне, лампи чаділи. Дерев’яна підлога була вкрита тирсою — аби тільки не було надто слизько. Драккайнен відстебнув ремінь і став посеред кімнати у високій стійці, недбало тримаючи меч. Противник комічно сопів, з-під шолома було видно лише рот з вишкіреними, як у пса, зубами і напруженими жовнами. Грисмальфі провів вістрям по своєму щиту, викрешуючи іскри, і видав із себе високий вібруючий крик. Обличчя його почервоніло, а очі в трикутних отворах здавалися божевільними.
— Сподіваюся, він занадто молодий для апоплексії, — пробурмотів Драккайнен хорватською.
Він повернув меч у руці так, щоб лезо сховалося за його передпліччям і торкнулося плеча. З долоні виступало лише руків’я. Стояв на рівних ногах, трохи згорбившись, ліву руку підвів на висоту сонячного сплетіння. Людина в стійці айкідо оманливо виглядає натхненною або розсіяною, що видається зовсім недоречним.
Молодик кинувся в атаку зовсім інакше, танцюючи і підскакуючи, немов боксер, меч і щит увесь час нервово рухалися в його руках, як голова кобри. Драккайнен дивився на нього і чекав, розслабивши м’язи. Він уже зрозумів, що Грисмальфі має непогані рефлекси. Перший удар міг би бути абсолютно несподіваним, якби не гримаса відрази, яка підняла губу юнака всього на чверть секунди раніше. Це був низький, підступний удар у стегно, розрахований на те, щоб перерубати м’язи. Вистачило зробити півкроку назад, а потім зійти з траєкторії удару. Юнак відновив рівновагу кількома танцювальними стрибками і раптово зробив не менш підступний укол. Драккайнен крутнув плечима й поворотом зійшов із лінії атаки, після чого, досі тримаючи меч уздовж руки, сягнув під пахвою хлопця до його шиї.