Тварюка раптово матеріалізувалася і рушила вперед, як кудлата гора. Нагадувала печерного ведмедя, чия мама погуляла з єті. Сукувата лапа з кривими пазурами промайнула повз його голову, розриваючи загусле повітря, немов реактивний літак. Він відхилився, перекинувся між ногами чудовиська і, вставши з іншого боку, два рази рубонув там, де мали бути стегна тварюки.
Ревіння болю лунало низько, як вібрація, що аж тремтіли барабанні перетинки. Потвора розвернулася, немов горила, вдарила обома гігантськими кулаками, здіймаючи фонтани брудної води, але Драккайнена там вже не було. Мокре руків’я чудово лежало в руці, а вістря було гостре, як бритва. Респект заводові «Нордланд», який виробляє кращі мечі у Всесвіті.
«Це всього лише тварина, — подумалося Вуко. — Велика, але тварина».
Величезна голова рвонула вперед, щелепи клацнули, немов капкан. У повітря полетіли липкі нитки слини, повіяло важким, майже мінеральним смородом. Драккайнен ухилився у півоберті і зворотнім хватом рубонув істоту однією рукою під могутніми щелепами. По горлу.
Дивився, як із шиї тварюки бризкає пульсуючий потік чорної крові. Як він розпадається на окремі округлі краплі.
І тоді він відхопив.
Тільки впавши після довгого, ідіотського польоту, що в уповільненому часі тягнувся нескінченно довго, він зрозумів, що справи кепські. Біль наплинув десь від кісточки довгою нудотною хвилею і вже не зникав.
«Недооцінив я цю тварюку, — подумки вилаяв він себе. — Розслабився, пихатий дурень».
Спробував встати, але знову впав на мокру траву. Змінив положення, але цієї ж миті чорна, схожа на шкіряну рукавичку розчепірена лапа впала йому на груди і прицвяхувала до землі.
«Як нерозумно, — подумалося Драккайнену, — шкода».
«Гине той, хто припиняє думати», — говорив Левіссон. До меча було занадто далеко. Він простягнув руку, не зводячи очей з огидного, плаского, як людське обличчя, ведмедеподібного писка. З перерубаної артерії бив пульсуючий струмінь, і частина сукровиці повільно кружляла у нічному повітрі, всмоктувалася в хутро і капала на обличчя Подорожнього.
Меч лежав занадто далеко.
Не припиняй думати.
Він закинув здорову ногу на лапу, що притискала його до землі, і спробував підважити тіло ліктем.
Але з таким самим успіхом можна було намагатися зламати стовп моста.
Чорні губи задерлися, з них зірвалася крапля в’язкої слини, і Драккайнен, мов зачарований, спостерігав, як оголюються ікла, а потім конусоподібна, велика, наче відро, голова наближається просто до його голови.
Щелепи клацнули.
На поручі, яким Драккайнен закрився. Поруч під шаром титану, що удавав бляху, містив модифікований сімнадцятишаровий ламінат. Кістяк зі структурою бджолиних стільників, наповнений пресованим арахнідом. Цікаво, яка у тварюки сила укусу?
Поруч затріщав. Будь-якої миті він міг тріснути, і тоді рука Вуко лусне, наче помідор.
Він потягнувся вільною рукою і встромив її в рану на шиї чудовиська, потім щось намацав усередині й рвонув.
Тварюка раптово випросталася і, заревівши, на мить підвела лапу, якою притискала Подорожнього до землі. Але рухалася вона не дуже швидко. Натиск поволі ослаб, лапа з’їхала, а за цей час Драккайнен устиг підняти здорову ногу, відштовхнутися від тіла бестії і проїхатися спиною по мокрій траві, здерши шкіру об якийсь корінь.
Меч лежав у траві, цілий.
Вони розминулися під час атаки. В уповільненому темпі йому здавалося, що тварюка мчить, як буйвол, вириваючи шматки трави й розбризкуючи бруд. Сам він зробив важкий, скісний ухил, підскакуючи на одній нозі, і рубонув горизонтально, через живіт.
Тварюка падала вперед сонно, повільно, наче підірваний будинок; вдарилася об землю з гуркотом, від якого затряслося все навколо. М’язами та хутром пройшла хвиля удару, вгору полетіли бризки багнюки та гілля.
А потім краплі линули долу, повернувся шум дощу і крики воїнів, що стояли на помості.
Вуко відштовхнув голову потвори носаком чобота, прекрасно розуміючи, що це ідіотизм. Нічого не сталося. Звір як звір. Ніякий не Пробуджений.
— Ну ти й потвора, — пробурчав Драккайнен. — Несхожий, мабуть, на татка.
Хвилину він сидів, важко дихаючи.
Недовго.
Грисмальфі самотньо стояв перед воротами з витягненим мечем, якось жалюгідно і безпорадно.
На помості запала мертва тиша. Страшна. Навіть собаки замовкли.