Зерно.
— Ні! — волав Драккайнен. — Негайно виплюнь!
Птах вдарив широкими крилами і злетів над галявиною. Не надто поспішаючи.
— Та щоб ти вдавився! — кричав чоловік. — Щоб ти в пеклі лосю відсмоктав, проклятий вилупку!
Але ворон вже високо злетів над деревами.
— Так каркни ти переможно, сучий сину! — кричав йому вслід Драккайнен. — Каркни і виплюнь це! Щоб ти ним захлинувся, виродку!
Оглянув речі. Казанок був продірявлений і — що ще гірше — вмістилище останньої зернини погнулося. Лаючись, він відклав шприца й позбирав інші речі, а потім почав складати лук.
— Ніколи більше, ніколи! — процідив, монтуючи обидві дуги і насаджуючи систему блоків. Якщо крук проковтне цілу ємність — нічого не станеться. Через дурного птаха людині тепер доведеться вбивати воронів десятками, а потім їх патрати. Заняття на роки. Хіба що падлюка прикрасить зерном своє гніздо, як це роблять сороки. Безнадійно.
— І чому ти не зжер щось інше? — крикнув він, скинувши голову в небо. — Тобі моєї здобичі не вистачило?! Не міг нажертися золота, якщо вже потягнуло на щось блискуче?
У нього була пара стріл, які слід було скрутити. Але все одно мусив чекати. Більше нічого не поробиш.
Він знову натягнув обладунок, позбирав своє спорядження і повернувся до затоки, де досі височів його курінь. Йому здавалося, що вже починає тут облаштовуватися.
Знову розпалив багаття, остаточно з’єднав всі елементи лука, спеціальним ключем скрутив і натягнув кількаметрову тятиву, пропущену через систему блоків. Добре загострених стріл було всього п’ять, але у нього залишався неабиякий запас наконечників у спеціальному мішечку.
Вуко схопив мачете і рушив на пошуки матеріалу для стріл.
Це забрало чимало часу: знайти в природних умовах досить рівні гілки — не найпростіше завдання. Взагалі-то виготовлення стріл має тривати цілу зиму: відібрані гілки, обтяжені знизу грузилами, вішають десь у сухому місці і чекають, поки вони просохнуть і стануть ідеально рівними, і тільки потім прикріплюють до них пір’я та вістря.
Я сиджу і роблю стріли. Це заспокійливе заняття. Люди з примітивних культур проводять таким чином більшу частину вільного часу. Роблять стріли, лагодять упряж і обладунки, шиють одяг. Це потрібно робити безперервно, і мені потрібно до цього звикати. Повний золота пояс тут нічого не змінить. Я не можу викликати таксі, поїхати в супермаркет і купити там собі пучок стріл або пачку ризото з дарами моря. Напевно десь є базар, але мало хто продає чоботи, стріли, лук, булки чи масло. Кожен робить такі речі сам. Кожен сам годує курей, пече хліб, тче ковдри і варить пиво.
Ти можеш десь купити цвяхів або гачків, але тут немає промтоварів. Це землеробська культура.
Прогулявшись серед кущів, я знаходжу чотири пера різної величини, які придадуться для оперення. Розділяю їх навпіл, надрізаю кінчики, закріплюю пір’я живицею та ниткою. За дві години роботи у мене є шість нових стріл.
Якийсь час я стріляю в купу піску між високими валунами на березі. Повертаю свої навички. Стріли летять по-різному, тож намагаюся прорахувати поправку, аж урешті за кожним вистрілом починаю влучати в м’ясистий лист, розміщений на схилі як ціль.
Мій лук із блоковим натягненням лупить із силою сімдесят фунтів, але завдяки блоку натягується як тридцятифунтовий — стріли встромляються в пісок аж по пір’я. Після години вправ у мене болять м’язи правої руки і плеча. Перед очима постають понівечені скелети середньовічних лучників із кривими хребтами та слідами пошкоджених сухожиль. Я натягую по-англійськи від ноги, по-спортивному прямо і по-японськи над головою. Для впевненості стріляю ще з-під пахви і від стегна, тримаючи лук горизонтально.
З двадцяти метрів я влучаю майже туди, куди хочу, за винятком однієї стріли, яку зносить.
Встромляю готові до використання стріли в землю біля намету. Стрілецька зброя покращує моє самопочуття. Я родом зі світу, де люблять вбивати на відстані.
Перерва в подорожі призначена для очікування.
Тож я чекаю.
За якийсь час забираю меч, ніж, сагайдак і йду на полювання.
Це не так просто. Одну стрілу я марную зовсім по-ідіотськи, вистріливши в птаха на льоту, який здався мені спокусливо схожим на гуску. Занадто покладаюся на допомогу цифралу і хиблю на волосину, але стріла лупить на добрих двісті метрів угору, а потім падає в гущавину і зникає з очей.
Через кілька годин втрачаю надію. Усе навколо немов вимерло. Навіть чогось на кшталт кроликів немає. Великі травоїдні пасуться на світанку — зараз для них не найкраща пора. Але річ навіть не в цьому. Я не зустрічаю ані жаб, ані мишей; не чути птахів, не видно навіть комах.