І за цим столом, над металевим кухлем хтось сидів. Нерухомо, наче скульптура, нахилившись уперед, спершись ліктями на стільницю, немов у роздумах над вечірнім чаєм. Шкіра його здавалася гладкою і неприродно сірою, вона трохи виблискувала у сяйві зірок, що просочувалося крізь дірявий дах.
Драккайнен не озвався. Він просто обійшов стіл навколо і придивився до того, хто сидів навпроти: череп із обдертим м’ясом, ряд вишкірених зубів, ребра, кістки однієї руки. Труп.
А точніше, напівтруп-напівскульптура. Було схоже, ніби хтось занурив його правим боком у щось на кшталт бетону, а потім посадив за стіл. Вуко простягнув руку і злегка торкнувся його долоні. Холодна і тверда. Рівномірно сіра, з домішком дрібних кристаликів. Граніт.
Ретельно вирізана й відполірована статуя правого боку чоловічого тіла. Ліва розклалася, залишився тільки скелет з висохлими рештками шкіри і м’язів, шматочками скальпа з довгим світлим волоссям, що досі трималося на черепі.
Він присів поруч і уважно придивився до місця, де закінчувалася скульптура і починалося тіло. Туди, де було видно, як кістки поступово переходили в камінь, ніби сплавлені з ним. Чи це справді була скульптура? Хто створив щось подібне? Яким чином?
І навіщо?
На стільниці перед чоловіком Вуко помітив сліди крові. Брунатні темні плями давно в’їлися в дерево. Він потер їх, наблизив палець до носа і сильно втягнув повітря. Далі, долаючи огиду, вирвав одну волосину зі скальпа мерця і принюхався до неї. Галлерінґ. Доктор Йоганн Галлерінґ із університету в Мюнхені. Наполовину перетворений на статую.
Прийми, Господи, його душу.
Він обшукав лабораторію, сподіваючись знайти якісь нотатки, але всередині халупи все було повністю зруйновано. Центральне приміщення постраждало найбільше. Було схоже на те, що тут щось вибухнуло і проломило дах, після чого на підлогу впали опорні балки. Він знайшов трохи посуду, ящики із залишками армійської їжі в пакетах, якісь зотлілі шматки одягу. Губну помаду, розтоптане дзеркальце.
Тут вони не могли користуватися комп’ютерами — жодних дисків чи диктофонів. Мусили все записувати на папері. Отже, десь повинні були лишитися протоколи досліджень, нотатки, записки. Але нічого такого він знайти не зміг.
Що ж тут сталося? Напад тубільців?
Приміщення станції виглядали зруйнованими навмисно, але не пограбованими. Драккайнена підготували мислити категоріями Людей Узбережжя, принаймні настільки, наскільки це було можливо. Тож він точно знав, що на їхньому місці не залишив би, наприклад, красивої сталевої сокири, що лежала на землі. Забрав би столове начиння, каністри, дзеркало з примітивної ванної кімнати, дамську косметичку, в якій досі виблискувала жменя біжутерії, і безліч інших речей. Виніс би все, що зміг, і тільки потім розсортував, викидаючи непотрібне.
Крім того, у лабораторії стояв довгий міцний стіл, освітлюваний похідними лампами на рідкому паливі. На ньому було викладено колекцію найрізноманітніших місцевих предметів.
Їх було розсортовано. Окремо ґудзики, защіпки, гачки — все, що використовувалося для оздоблення та застібування одягу. Окремо — прикраси, чоловічі та жіночі. Намиста, амулети, браслети, сережки. Каміння, срібло, трохи золота. Скринька, повна монет. Також мішанка: срібні сіканці, грубі крони Узбережжя, карбована імператорська монета з Амітраї, квадратні кебірийські тигрики. Багато. Для будь-якого місцевого — неабияка здобич.
Єдиними нотатками, на які він натрапив, була купка малюнків на технічній кальці, що зображали орнаменти й оздоблення одягу. Більше не було нічого. Жодних записок, протоколів. Нічого.
Хтось тут колись сидів. На складаному стільчику під теплим світлом спиртівки, сортуючи зразки предметів. Пив щось із металевого кухля, купленого колись у спортивному магазині — а зараз потемнілого й порослого ізсередини зашкарублою темною масою, яка вже навіть не була пліснявою.
Він щось почув… Либонь саме те, що трапилося з Галлерінґом. Може, тоді був якийсь галас? Він різко підвівся, перекинувши стілець. Той склався і впав.
Уцілілі частини станції виглядали так, наче вони були покинуті за одну мить — схожі на корабель, що дрейфує Бермудським трикутником. Розібрана постіль на лежанці, збитій з обкорованих жердин, і матраца, сплетеного із натягнутої між балками мотузки. Заплющивши очі й глибоко вдихаючи повітря, він обнюхав спальний мішок.