По чому вгадував Пельрен, що гнівом сповнені і каміння і сніги? Бо ніщо, здавалося, не віщувало чогось лихого, ніде не було й тіні бурі. Але там виникав інший світ, який ледь-ледь відрізнявся од звичного. З незрозумілою тугою в серці Пельрен дивився на ті невинні шпилі, на засніжені, трошки сіріші ніж завжди, вершини, які починали жити — мов люди.
Не вступаючи в боротьбу, Пельрен міцно стиснув штурвал. Готувалося щось, чого він не розумів. Як той звір, що от-от стрибне, він напружував м'язи, але все, що бачив навколо, було спокійне. Так, спокійне, однак у томай спокої вчувалася дивна могутність.
Потім усе загострилося. Хребти, шпилі стали гострі: він відчував, як вони, мов форштевні на кораблі, розтинають пружні хвилі вітру. А потім йому здалося, що вони кружляють навколо, мов гігантські кораблі, які лаштуються до бою. Тоді в повітрі знялася курява — легко погойдуючись, немов вітрило, вона летіла над снігами. Щоб знайти дорогу, коли доведеться відступати, Пельрен обернувся — і затремтів: позаду всі Кордільєри ворушилися, немов бродили.
«Пропав».
З шпилястої вершини попереду вдарив стовп снігу — справжній сніговий вулкан. Потім такий же султан снігу здійнявся над другим шпилем, трохи праворуч. І всі піки один по одному спалахнули, наче їх запалював якийсь невидимий ліхтарник. А тоді закружляли перші вихри, і гори круг пілота захиталися…
Все бурхливе минає, майже не лишаючи слідів: Пельрен уже не міг згадати, які то могутні вихри закрутили його. Пам'ятав тільки, як люто боровся в тому сірому полум'ї.
Він замислився.
«Циклон — то нічого. Тут рятуєш свою шкуру. Але до того!.. Але та перша зустріч!..»
Він думав, що серед тиссячі облич упізнає те одне обличчя, а проте вже забув його.
IV
Рів'єр дивився на Пельрена. Через двадцять хвилин, вийшовши з машини, стомлений і обважнілий, він змішається з натовпом. Можливо він подумає «Ну й стомився ж я… Паскудна робота!» А дружині признається: «Дома краще, ніж над Андами». Однак Пельрен став майже байдужим до всього того, за що так цупко держаться люди: щойно він дізнався, яке все це мізерне. Він прожив кілька годин по той бік декорацій, прожив, не знаючи, чи потрапить коли в це місто, з його вогнями, чи побачить ще, нехай і нуднуватих, але дорогих друзів дитинства, всі свої маленькі людські слабкості. «В будь-якій юрбі, - думав Рів'єр, — є люди, які нічим не вирізняються. Але вони незвичайні вісники, хоч і самі того не знають. Хіба що…» Рів'єр побоювався деяких прихильників авіації. Вони не розуміли священного сенсу подвигу, їхні захоплені вигуки спотворювали цей сенс і принижували людину. Але Пельрен беріг шляхетність людини, яка просто краще, ніж будь-хто знає, чого вартий світ, якщо глянути на нього від певним кутом зору і яка зневажливо відкидає їхні банальні схвалення. Рів'єр поздоровив його: «Як вам пощастило?». І йому сподобалося, що Пельрен заговорив просто про свою роботу, як коваль говорить про своє ковадло.
Пельрен спочатку пояснив, що дорогу до відступу йому було відрізано. Він мало не вибачався: «У мене не було іншого вибору». А потім він уже нічого не міг бачити: сніг засліплював очі. Його врятували сильні повітряні течії, які підняли літак на сім тисяч метрів. «Доки я перебирався через гори, весь час доводилось летіти на одному рівні з вершинами». І ще він сказав, що треба було б перемістити повітрозабірник гіроскопа, а то його забиває снігом. «Розумієте, утворюється льодова кірка…» Згодом інші повітряні потоки кинули Пельрена вниз, до трьох тисяч метрів; як він тільки не врізався в скелі! А виявилось, що він летів уже над рівниною. «Я раптом помітив, що вийшов на чисте небо». В ту мить у Пельрена склалося враження, що він вийшов з темної печери.
— В Мендосі теж була буря?
— Ні. Коли я сів, небо було чисте й ніякого вітру. Але буря йшла за мною зовсім близько.
Він описав ту бурю, бо, сказав він, «усе це було щось дуже дивне». Вершина бурі губилася дуже високо в снігових хмарах, а основа котилася по рівнині, як чорна лава. Вона поглинала місто за містом. «Ніколи такого не бачив…» І Пельрен замовк, охоплений якимось спогадом.
Рів'єр обернувся до інспектора:
— Це циклон з Тихого океану, нас попередили надто пізно. А втім, такі циклони ніколи не переходять через Анди.
Ніхто не міг передбачити, що цього разу циклон продовжить свій путь на схід.
Інспектор, що нічого в цьому не розумів, погодився з Рів'єром.
Інспектор, ніби вагаючись, обернувся до Пельрена, в нього заворушився борлак. Але він промовчав. Поміркував трохи і знову з задумливою гідністю почав дивитися прямо вперед.