Радіючи, що ніч така чиста, він пригадував інші неспокійні ночі, коли йому здавалося, що літак загруз у якомусь безладді, над ним нависла небезпека, а допомогти йому так важко. В такі ночі радіостанція Буенос-Айреса чула стогін літака, змішаний з гуркотінням грози. За тією глухою оболонкою пустої породи губилася золота жила радіомаяка. Яка велика скорбота вчувалася в мінорній пісні літака, що, мов сліпа стріла, кидався назустріч небезпекам ночі!
Рів'єр подумав, що в таку безсонну ніч інспектор має бути в канцелярії.
— Розшукайте мені Робіно!
А Робіно тим часом завойовував дружбу пілота. В готелі він розпакував перед Пельреном свою валізку; з неї появилися ті дрібні речі, які зближують інспекторів з рештою людства: кілька поганого смаку сорочок, несесер із туалетним причандаллям, потім фото худорлявої жінки, яке інспектор приколов до стіни. Це була його смиренна сповідь — інспектор признавався Пельренові у своїх потребах, у своїх ніжних почуттях, у своїх тугах. Виставляючи свої нужденні скарби, він цим самим виставляв перед пілотом свої злидні. Свою моральну екзему. Він показував свою тюрму.
Але був у Робіно, як буває у всіх людей, маленький промінь світла. Пойнятий безмежною ніжністю, він дістав із самого дна валізки невеличку, ретельно зав'язану торбинку. Довго, не кажучи ні слова, гладив її долонею. Потім нарешті розтулив руки:
— Це я привіз із Сахари…
Інспектор аж почервонів, наважившись на таке признання. Втіху од своїх неприємностей, од нещасливого шлюбу, від всієї сірої буденності життя він знаходив у маленьких чорних камінцях, які відчиняли перед ним двері у таємницю.
Червоніючи ще дужче, Робіно додав:
— Такі самі трапляються й у Бразилії.
І Пельрен поплескав по плечі інспектора, який схилився над легендарною Атлантидою.
І від сором'язливості спитав:
— Ви цікавитесь геологією?
— Це моя пристрасть.
В його житті лише каміння було до нього лагідне.
Робіно покликали, він посмутнів, але став, як завжди, важний:
— Мушу залишити вас: пан Рів'єр викликає мене у невідкладних справах.
Коли Робіно ввійшов до контори, Рів'єр уже й забув про нього. Дивлячись на стінну карту, де червоним було позначено мережу авіаліній компаній, він щось міркував. Інспектор ждав наказів. Після довгих хвилин мовчанки, Рів'єр, не повертаючи голови, спитав:
— Що ви думаєте про цю карту, Робіно?
Іноді, повертаючись із світу марень, Рів'єр давав такі ребуси.
— Ця карта, пане директоре..
По правді кажучи, інспектор нічого про неї не думав, але тепер, суворо втупившись в карту, він інспектував відразу Європу і Америку. А Рів'єр тим часом, нічого не кажучи, міркував собі далі: «Мережа красива, але сувора. Її краса коштувала нам життя багатьох людей, молодих людей. В ній — достойність добре зроблених речей; але скільки ще проблем вона ставить!..» Однак мета для Рів'єра переважала все.
Робіно стояв поруч, так само втупивши погляд прямо в карту, і помалу приходив до тями. Від директора він не сподівався ніякого співчуття.
Одного разу спробував розжалобити Рів'єра, розповівши про свою безглузду хворобу, яка псувала йому життя, але той відповів жартом: «Якщо хвороба не дає вам спати, то вона стимулює вашу діяльність»,
Це був тільки напівжарт. Рів'єр мав звичку стверджувати: «Якщо безсоння сприяє тому, що музикант пише прекрасні твори — це прекрасне безсоння!»
Якось він показав на Леру: «Гляньте, яка гарна ця потворність — вона відштовхує любов…» Можливо, всім тим великим, що було в Леру, він мав завдячувати цьому нещастю, яке звело все його життя тільки до роботи…
— Ви дружите з Пельреном?
— Гм…
— Я не дорікаю вам.
Рів'єр обернувся, і, нахиливши голову, почав ходити дрібними кроками, тягнучи за собою Робіно. На устах його з'явилась сумна усмішка, значення якої Робіно не зрозумів.
— Тільки… Тільки не забувайте, що ви — начальник.
— Так, — сказав Робіно.
Рів'єр подумав, що ось так кожної ночі зав'язується в небі вузлик нової драми. Ослаблення волі може призвести до поразки, а боротися, доки настане день, мабуть, доведеться ще багато.
— Ви завжди повинні бути у своїй ролі, - Рів'єр зважував свої слова. — Можливо, наступної ночі ви пошлете цього пілота в небезпечний рейс: він мусить послухатись вам.
— Так…
— У ваших руках, можна сказати, життя людей, і ті люди варті більше, ніж ви… — Він немовби завагався. — Це дуже важливо.