— Стеся Мороз. Я ваш стратегічний консультант, — промовила вона, простягаючи руку.
Блін, із цим рукоприкладством. Ну не люблять наші чоловіки цього. Не люблять. Ну вони, у принципі, і жінок-консультантів недолюблюють. Хлопчик-гарнюня підвів на неї свої телячі очки в окулярах і професійно усміхнувся. Рівно настільки, що Стесі стало зрозуміло, що нічого гарного він від неї не чекає.
Добре, добре. Вона все зрозуміла. Ти, мабуть, перший на звільнення. Ні, хлопчику, вона все про тебе знає. У неї тих Клієнтів стільки було, а ти не найскладніший випадок. Дивишся так обережно — певно кілька років у америкосів стажувався із вічним страхом sexual harassment. Обручка на пальці. Мабуть, жіночка-домогосподарка і маленька донька. У вас завжди маленькі балувані доньки. Костюмчик дорогий, сидить гарно, хіба що щільно нижче паса. А це значить, що вечеряєш ти занадто калорійно і не вдома. І криза середнього віку в тебе не за горами, хронічна втома, виразка шлунку, облисіння та еректильна дисфункція, звільнення, інсульт, бульйон у лікарню. Усе за хрестоматією. Класичний випадок.
Роботу розпочали того ж ранку. По клієнтському офісу бігали аудитори великої четвірки.[39] Стеся зажди здалеку впізнавала їх: такі гарненькі, відгодовані, як слоники, у костюмах із ноутбуками. А це означає, що в конторі все серйозно. Шмагають по всіх фронтах. Або велика дупа, або будуть продавати. А може, виходять на ІРО.[40] Хтозна.
Стеся розкидала по підлозі кипу роздруківок. Уже починає тіпати. Хто придумав, що це проект на три-чотири тижні? Це значить роботи мінімум на чотири, а дрючити та вимагати результат почнуть уже наприкінці третьої. А тут пахати і пахати. І не вп'ятьох, а всімох щонайменше.
Стеся була ідеальним консультантом. Вона була завжди бадьора, посміхалася рівно на шість зубів і знала, як поводитись із Клієнтом. Коли треба показати усю глибину свого досвіду та інтелекту, коли треба удати із себе дурепу. А ще ніколи, чуєш, ніколи не дратувати Клієнта недоробками та недотриманням дедлайнів. Стеся була еталонною перфекціоністкою. Коли ще у школі у когось виявлялася краща робота, ніж у неї, у Стесі надовго псувався настрій. Критика, навіть конструктивна, надовго вводила її у депресивний стан, а страх власних помилок змушував лишатися на роботі останньою. Звісно не кожна нервова система витримує такі перевантаження без медикаментозної допомоги. Стеся ніколи не роздумувала пити чи не пити ліки. Відтоді, як чотири роки тому ще trainee[41] вона захворіла на грип, та телефоном повідомила секретарку, що не вийде сьогодні на роботу через хворобу. Тоді за десять хвилин Стесі подзвонив її менеджер та суворо повідомив:
— Стесю, розумієш, у нас не хворіють взагалі. А якщо і хворіють, то беруть роботу додому.
— Yes, Sir. Thank you, Sir.[42] — Стеся завжди знала, що від неї хоче почути роботодавець.
Медицина, у принципі, не стоїть на місці. Такі зараз колеса продають безрецептурно, коня звалить, підніме і розмножить. От Стеся відразу і бігла до аптеки. За антибіотиками від температури та транквілізаторами для чистоти помислів.
На п'ятнадцять відсотків людей транквілізатори не діють взагалі. За свою кар'єру стратегічного консультанта Стеся перепробувала всі доступні на ринку заспокійливі. Чи то вона належить до тих п'ятнадцяти відсотків несприятливих, чи то в неї вже випрацювалась толерантність. Хоча її трошки вставляє суміш валерьянка-глід-пустирник. Та це, мабуть, не через трави, а через спиртовий вміст. Звичайно що нерви доводилося заспокоювати чимось іншим. Зважаючи, що вільного часу було аж хвилин 40–50 обідньої перерви, Стеся, як і всі факери, заспокоювала серце і шлунок обідом, а потім вечерею в офіс. Із «Фрайдіз», наприклад. На відміну від транквілізаторів, цей вид заспокоєння мав негативні зовнішні наслідки, як-то одяг 16 розміру. На ній ще нічого, а от брюки на вішалці в магазині виглядали страшно. Треба зав'язувати із ресторанами, бо перспективний 18 розмір — це вже занадто. Коли вже Стеся майже вирішила, що почне із завтрашнього дня зав'язувати із ресторанами, у мітинг-рум, в якому засідали консультанти, постукали.
— До вас можна?
Стеся склала губи в посмішку. Фак, провідний аналітик, він же хлопчик-гарнюня. Якщо вона не вийде обідати за десять хвилин, витратить на обід години дві точно.
— Звичайно.
— Ви не хочете вийти на обід? — раптом запропонував Іван Затулій.
— Дякую за пропозицію. Із задоволенням.
На шістнадцятий день проекту зібрався валити Серьожа. Ага, всього чотири робочі ночі на два тижні, а він вже здає. Мда, дохлий нині чоловік пішов. Відтоді, як Стеся стала консультантом, у неї звільнявся вже чотирнадцятий асистент. На восьмому вона перестала цим перейматися та знищила у робочій пошті спеціальну папку для farewell letters.[43]