— Сьогодні? Сьогодні все спокійно?
Роман розгубився і не знав, що сказати. Леся не дочекавшись відповіді, ще раз запитала.
— Ти слухав новини?
Її голос був тихим, Роман ледве розчув слова і поспішив відповісти:
— Сьогодні ні.
Леся повела плечима, немов від холоду. І знову спитала з тривогою в голосі:
— А в районі гір щось відбувалося?
Романа трохи здивували її запитання, але він відповів:
— Уночі був землетрус, трясло майже до ранку. До нас привезли постраждалих, і тебе разом з ними. Ти що, не пам’ятаєш?
Леся на мить закрила долонями обличчя, наче ховаючись від чогось, але потім взяла себе в руки і запитала пошепки.
— Хтось загинув?
Її голос здригнувся, і на очі набігли сльози. Роман, зітхнув, йому не хотілось про це говорити, але він сказав.
— Так, рятівники знайшли тіла… Їх також привезли до нас, разом с тобою. Інші загиблі з сіл, що були в зоні землетрусу. Ті, хто не встиг вийти, трясло ж уночі, і люди спали. Багато жертв і постраждалих.
— То це був не сон! — злякано сказала дівчина, і у відчаї впала на коліна. Плечі затремтіли від ридань, сльози покотились з очей, вона закрила обличчя руками:
— Це я у всьому винна, це я. Треба йти, мені треба йти звідси, я хочу що б ніхто більше не постраждав. Він мене знайде. Він знайде, він іде за мною.
Раптом Леся підхопилась і підбігла до вікна. Вчепилася руками за віконні грати, і в знемозі поклала голову на руки. Роман не знав, що йому робити. Втішати її або навпаки схопити і повернути на ліжко. Леся беззвучно плакала, і сльози капали на підвіконня. Роман підійшов до неї:
— Може тобі краще прилягти? І ще треба пігулки випити, заспокойся, все буде добре.
Він обняв її за плечі. Дівчина обернулася, притиснулася до нього і гаряче зашепотіла на вухо:
— Це я у всьому винна, це я. Це через мене вони загинули, через мене!
Роман відсторонився і уважно подивився в тепер майже божевільні очі дівчини. Він уже переживав, чи можна її залишати саму, і що ідея привязати її не така вже й погана. Хоч би вона собі не нашкодила. Він підвів її до ліжка, вона не опиралась.
— Давай випємо ліки, ти приляжеш, і розкажеш, що трапилося, а я спробую допомогти. Згодна?
Леся кивнула, вкинула до рота пігулки, які їй дав санітар і швидко запила їх водою. Але вона не встигла нічого розказати. Почулися кроки за дверима, Роман швидко поклав Лесю на ліжко і вкрив ковдрою. У дверях стояла старша медсестра Марія Павлівна. Вона підозріло оглянула палату, потім підійшла до тумбочки і забрала тарілку з недоїденою кашею.
— Треба посуд в їдальню повертати! А тобі, пора іншими займатися, досить байдикувати. Дівчино! Ти таблетки приймала?
— Я усі дав, вона приймала, — відповів за Лесю Роман.
— А ти, що, у неї адвокат, чи хто? Давай, на вихід!
Медсестра почекала поки Роман вийде, виключила світло і вийшла слідом за ним, голосно грюкнувши дверима.
Чорні тіні продовжили свій божевільний танок на смертельно блідій стіні палати до поки наступаюча пітьма не поглинула їх.
Лесі бабуся прислала ковдру. Вона була пошита вручну, і радувала око приємними поєднаннями різнокольорових клаптів тканини. До ковдри додавався лист з поясненням, що купила вона її в монастирі і монашки-майстрині були виробниками цієї ковдри. Загорнувшись у неї, Леся відчула, тепло і затишок, немов її зігріла жива істота, а не бездушний шматок синтетики. Леся ніколи з нею не розлучалася. І цього разу, в поїздку на пікнік в гори, взяла з собою.
Вони поїхали вп’ятьох: Леся, Лєра і Макс, Оля, подруга Лєри, і Стас друг Макса. До речі машина, на якій вони поїхали, була Стаса. Лесі Стас сподобався, але він був дуже серйозний, май же всю дорогу мовчав, а Лесі так хотілось з ним поговорити. Вона намагалась знайті якусь спільну тему для розмови, але її ніхто не підтримав, і Леся замовчала. Не буду набридати, вирішила вона, ще поговоримо.
Серед них була лише одна пара — Лєра і Макс, вони недавно почали зустрічатись, і Лєра ревниво поглядала на дівчат, які опинялись поряд з Максом. Тому Леся вирішила для себе, що буде краще триматись від нього подалі, щоб не викликати гнів своєї нової подруги. Єдіна надія на дружнє спілкування, була на Олю, з якою Леся познайомилась, як тільки перевелась до них у группу. До новеньких взагалі не завжди приязне ставлення, якщо ти не виділяєшся чимось особливим. Але Оля, з якою вони сиділи поруч на парі з нею зразу познайомилась, і весь час спілкувалась, розповіла про всі новини, і, навіть, хто є хто у їх группі. Лесі стало радісно, що вона не буде відчувати себе самотньо в цьому новому місці. Може у майбутньому вони будуть справжніми подругами, а не просто друзями.