Це через Олю Леся змогла поїхати з ними. Можна сказати, що вона «приклеїлася» в останній момент. Леся сказала, що знає класне місце для відпочинку, коли почула розмову про подорож Олі з Лєрою. Дівчат зацікавила її пропозиція, особливо, коли Леся сказла, що готова оплатити проїзд, за можливість поїхати разом з ними, тобто заправити машину.
Про класне місце Леся дізналась, коли їхала у поїзді до міста, де буде навчатись після переїзду. Її попутник по купе, чоловік років сорока, який назвався Іваном, запросив Лесю з друзями при нагоді приїхати до нього на відпочинок у гори. Він залишив номер телефону і запевнив, що ціна буде помірна для студентів, а відпочинок незабутнім. Леся про всяк випадок зберегла його номер. І згодом, скористалась цією інформацією у розмові з дівчатами. Леся дуже хотіла у подорож, вона була новенька, і у неї поки ще не було друзів. Тому вона неймовірно зраділа, коли пропозиція прийшлась до душі, і її взяли с собою. Тим більш Лесин знайомий, після дзвінка, сказав, що буде радий їх бачити. Все складалось якнайкраще.
У день відїзду, погода, як на зло, з ранку зіпсувалась. Чорні низькі хмари закрили усе небо, вони ніби впали на землю, притиснувши до неї свої наповнені дощем груди. Світлий день потемнів, наче змарнів, і лише спалахи блискавок та світло від фар автомобіля освітлювали навколишній краєвид. Поля, ліси, та темні гори на горизонті, усе було розмите струменями дощу, який лив всю дорогу. Здавалось сонце сховалось назавжди за хмари, і день приречено перейде у ніч.
Дорогою майже ніхто не розмовляв, постійна злива за вікном складала гнітюче враження, і мабуть тому, хотілося спати. Леся, притиснувшись лобом до холодного скла, дивилась у вікно, вона старалась забути про свій дивний і страшний сон, який бачила перед поїздкою. Їй снились жахливі вогняні очі, які дивились прямо на неї, а велетеньська чорна страшна рука хотіла її вхопити, Леся кричала від страху, так як не могла поворухнутись і врятувати себе. Сон був дуже реалістичним, і вона не забула що їй снилось, навіть після пробудження. Леся навіть всхлипнула, так як тривожне відчуття не відпускало, і не давало насолоджуватись відпочинком.
Згодом гори, які підіймались на горизонті ставали все ближчими, насуваючись з усіх боків. Необхідна їм дорога повела в бік від основної траси, і через деякий час вони під’їхали до будинку, що стояв самотньо, ховаючись серед темних вікових дерев. Це був хутір, так як поблизу інших будівель не було. Високі смереки, як вартові, оточили його з усіх боків. Будинок, схоже, був дуже старий. Дерево, з якого він був зроблений, почорніло від непогоди і часу. Але не зважаючи на це, він здавався міцним. Паркан навколо, не поступався будинку, хоча складав гнітюче враження. У землю були забиті кілки, більше двох метрів висотою. Як гострі чорні зуби, вони щільно прилягяли одне до одного, захищаючи оселю від невідомого ворога. А ще можна було розгледіти на стовпах воріт незвичні візерунки: дивна пташка з гострим дзьобом розправила крила, і від неї у всі боки йшли ніби промені. На самих воротах був вирізаний силует людини, скоріше чоловіка, яий тримав у одній руці щось схоже на скіпітер, а в іншій довгий батіг.
Леся зраділа, що їх уже чекають. Вона трохи переживала, щоб усе було добре, і заспокоїлась, коли побачила, що хазяїн будинку, як домовилялись, приїхав вчасно. Вона розгледіла біля паркану на землі пошарпаний мопед, але на вході в будинок стояв не її знайомий Іван. Це буав якийсь хлопчина. Невеличкий на зріст, зі скуйовдженим чорним волоссям. Він був трохи дивним на вигляд. Через усе лице у нього проходив глибокий шрам, наче хтось перекреслив йму обличчя від скроні до вуха. Може це була причина, чому він говорив нерозбірливо, та й вимова його була своєрідна. Леся з друзями зайшла на подвіря, і пішла вітатися з хлопцем. Схоже усім було трохи ніяково дивитись на його спотворене обличчя. А він, навпаки, радо тиснув руку, зазираючи кожному в очі, і посміхаючись. Макс після привітання з ним, скривився і витер руку об штани. Рука в місцевого була міцна, як гілляка, але спітнілі вологі долоні, якими він хапав за руку, неприємно вражали. Лесі стало не по собі, коли він доторкнувся до неї, і вона невідомо чому, відчула неприязнь до хлопця. Але той не зважав, і весь час говорив:
— Вітаю, йой, добре, що приїхали, я вас вже зачекався, вуйко Іван не зміг приїхать сам, сказав вас впустити. Як мотор, не підвів, файна була подорож?
Макс не відповідав на питання, на його обличчі було видно бажання швидше позбутися навязливого співрозмовника.