Так що добре (ευ έχει), очевидно, не побільше шукати друзів (πολυφιλώτατος), а стільки, [10] скільки досить для життя разом; дійсно, було б, мабуть, неможливо бути дуже близьким другом для багатьох. Тому й не закохуються (εράν) у багатьох, адже закоханість тяжіє до свого роду надмірної дружби, причому по відношенню до однієї людини; отже, дуже близька дружба (το σφόδρα) - це дружба з небагатьма (προς ολίγους).
Що це дійсно так, ясно з самих речей (επί των πραγμάτων), адже при товариській дружбі не [15] буває багато друзів, та й у гімнах (а'І ύμνούμεναι) говориться про пари(38). Ті ж, у кого багато друзів і хто з усіма поводиться по-свійськи (ο'ΐκείως), ні для кого, здається, не друзі, хіба тільки в політичному значенні (πολιτικώς), і їх називають улесливими. Звичайно, у політичному значенні можна бути другом багатьом і не будучи улесливим, а як і справді добрий. Але дружба задля доброчесності і задля самих друзів з [20] багатьма неможлива, а бажано і дещицю таких друзів знайти.
(38) Зазвичай коментаторами згадуються Ахіллес і Патрокл, Орест і Пілад, Тесей і Періфой.
11(XI). При успіхах чи в нещастях потрібніш! друзі? - Адже шукають друзів в обох випадках, тому що невдахи потребують підтримки, а удачливі - близьких людей, яким робитимуть добро, бо вони бажають робити добро. Таким чином, необхідніша дружба [25] при невдачах, тому що в цьому випадку потрібні корисні друзі, а прекрасніша - при успіхах, чому й друзів тоді шукають добрих, розуміючи, що більше заслуговує на обрання таким виявляти благодіяння і з такими провести час.
Уже сама присутність друзів приносить задоволення і при успіхах, і в нещастях. Страждання ж бо полегшуються, [30] коли друзі розділяють наше горе. Тому-то й можна, мабуть, задати питання: чи знімають вони, немов тягар, з нас горе, чи відбувається не це, а їхня присутність приносить задоволення і усвідомлення (t) έννοια) того, що вони розділяють наше горе, зменшує страждання? Питання про те, з цієї причини чи з якоїсь іншої приходить полегшення, відкладемо; очевидно, принаймні, що відбувається саме те, що сказано.
Схоже, [35] однак, що присутність [друзів, коли у нас горе], - це якась суміш [задоволення і страждання]. Уже бачити 1171b друзів - задоволення, особливо для невдахи, і це стає своєрідною підтримкою в стражданнях (адже друг, якщо уміє бути люб'язним, і виглядом своїм, і мовою приносить утіху, тому що він знає вдачу [друга]: що йому приносить задоволення а що - страждання). З іншого боку, відчуття, що друг страждає [5] через наші власні невдачі, примушує страждати, тому що всякий уникає бути для друзів винуватцем (αίτιος) страждань. Саме тому мужні люди (ο'ι ανδρώδείς) за своєю природою остерігаються співчуття друзів до них самих, і якщо тільки вони не схильні до безжурності (ή αλυπία), то страждань, які вони викликають у друзів, не переносять і взагалі не допускають до себе співплакальників (συν-θρήνος), тому що й самі аж ніяк [10] не плакальники (θρηνητικός); а баби (τα γύναια) і подібні їм чоловіки радіють тим, хто ридає разом з ними, (τοις συστένουσι), і почувають до них дружбу як до друзів і таких, що ділять з ними горе. Ясно, що в усіх випадках наслідувати (μιμεΐσθαι) треба кращому.
Присутність же при успіхах друзів означає проведений із задоволенням час і усвідомлення того, що друзі отримують задоволення від наших власних благ. [15] Тому, напевно, і вважається, що при успіхах слід привітно кликати до себе друзів (адже бути благодійним прекрасно), а при нещастях - баритися з цим. Дійсно, свої нещастя передавати іншому слід якомога менше, звідки й приказка: "Досить, що я нещасний"(39). Закликати до себе друзів передовсім треба тоді, коли їм випадає, трохи обтяживши себе, надати нам велику допомогу.
(39) Джерело цитування достеменно невідоме.
[20] А приходити, навпаки, пристойно, мабуть, до того, у кого невдачі, без заклику і ревно (другові ж бо властиво робити добро, і насамперед тим, хто відчуває потребу, притому тоді, коли на нього не розраховували: у цьому для обох більше прекрасного і задоволення); і в разі успіху сприяти слід ревно (бо й тоді є потреба у друзях), а в прийнятті благодіянь - виявляти [25] неквапливість (σχολαίως): негарно ж бо запопадливо приймати допомогу.
Прославитися ж неприємним (δόξαν αηδίας) за те, що відхиляєш [допомогу], очевидно, слід остерігатися - іноді ж бо й таке буває.
Таким чином, присутність друзів у всіх випадках (εν απασιν) заслуговує, очевидно, обрання (αιρετή).
12(XII). Чи ж не правда, подібно до того як споглядання (το όράν) коханого є для закоханих наймилішим [30] і вони надають перевагу цьому почуттю перед усім іншим, тому що кохання існує й виникає насамперед завдяки ньому, так і для друзів найбільш бажаним є жити спільно? Адже дружба - це спільність (ή κοινωνία), і, як ставляться до себе самого, так і до друга; а оскільки почуття власного буття (περί αυτόν ή αισθησίς) заслуговує обрання, то й почуття буття [35] друга (περί τον φίλο ν)-також; тим часом діяльний вияв (ή ενέργεια) цього [почуття] виникає при житті спільно, 1172а так що друзі, звичайно, тягнуться до нього. І чим би не було для кожної окремої людини буття, і задля чого б вона не обирала життя (το ζην), живучи, вона хоче провести час з друзями. Ось чому одні бенкетують разом, інші грають у кості, треті займаються гімнастикою, полюванням [5] або філософією: кожний проводить свої дні з друзями саме в тих заняттях, які він любить понад усе в житті, тому що, бажаючи жити спільно з друзями, люди роблять те і в тому беруть участь, у чому й мислять собі життя спільно.