Як же воно [задоволення] буде виникненням [і становленням]? [5] Адже вважається, що не виникає що завгодно з чого завгодно, але з чого виникає, на те й розкладається, а значить, для чого задоволення - виникнення, для того знищення - страждання.
Далі, страждання називають(5) недостатністю (ή ένδεια) чогось природного, а задоволення - його заповненням (ή αναπλήροοσις). Тим часом це тілесні стани (τα πάθη). У такому випадку, якщо заповнення [10] чогось природного - задоволення, тоді, у чому відбувається заповнення, те й буде відчувати задоволення, тобто тіло; однак так ніхто не вважає, а значить і заповнення не є задоволенням, але, коли заповнення відбувається, людина, очевидно, відчуває задоволення, а коли її ріжуть - страждання.
(4) Plato. Phileb. 53c-54d.
(5) Plato. Phileb. 31e-32b, 42c.
Ця думка (ή δόξα), здається, виникла під впливом страждань і задоволень, пов'язаних з їжею, тому що, відчувши спочатку недостачу їжі [15] і зазнавши через це страждань, люди отримують задоволення від заповнення.
Однак таке відбувається не при всіх задоволеннях: вільними ж бо від страждань (δίλυποί) є задоволення від засвоєння знань і ті, що залежать від почуттів: задоволення від нюху, слухові та багато які з зорових, - а також спогади й надії. Виникненням чого будуть вони в такому випадку? Адже [20] недостатності, заповненням якої вони би служили, не було ні в чому.
А тим, хто як довід висуває стидкі задоволення (τός έπονειδίστους των ηδονών), можна, мабуть, відповісти, що такі задоволеннями не є. Дійсно, якщо людям із зіпсутими схильностями щось приносить задоволення, то не слід думати, що це приносить задоволення і ще комусь, крім них, подібно до того як не є здоровим, солодким чи гірким те, що так для недужих, і не [25] біле те, що здається білим хворим очам.
Або можна відповісти так, що хоч задоволення заслуговують на обрання, але не від усяких [речей]; так, скажімо, бути багатим - задоволення, але тільки не ціною зради, і здоровим бути - також, але не поїдаючи що попало.
Або, що задоволення відрізняється видом: задоволення ж бо від прекрасних речей і від речей негідних різні, і знайти задоволення [30] у справедливім, не будучи справедливим, і в музиці, не будучи музикальним, неможливо; так само і для інших випадків.
І відмінність друга від підлабузника, здається, ясно показує, що задоволення - не благо і що задоволення розрізняються видом: вважають же ж, що один, вступаючи у спілкування, має на меті властиве благо, а інший - задоволення, і відповідно до різних цілей спілкування одного засуджують, а іншого 1174а хвалять. Далі, ніхто не обрав би жити все життя, маючи образ думок дитини, навіть отримуючи, скільки тільки можливо, задоволення від того, у чому знаходять їх діти; і не обрав би насолоду від якоїсь із найганебніших справ, навіть якщо йому ніколи не доведеться за це постраждати. І в той же час багато які справи ми [5] робитимемо старанно, хоч би це не принесло жодного задоволення, наприклад дивитися, згадувати, знати, володіти доброчесностями. І не має жодного значення, чи супроводжується це з необхідністю задоволеннями чи ні, тому що ми обираємо ці речі, навіть якщо задоволення від них не виникає.
Таким чином ясно, здається, що задоволення не є властивим благом, [10] що не всяке задоволення гідне обрання і що існують деякі задоволення, гідні обрання самі по собі, які розрізняються при цьому видом або джерелом (τω είδει ή &φ' ων). Нехай, таким чином, про те, що кажуть про задоволення і страждання, буде сказано досить.
3 (IV). Що таке задоволення або які його властивості, стане більш зрозумілим, якщо розглянути його знову від початку.
Зір вважається в будь-яку [15] мить довершеним, бо він не потребує нічого, що, з'явившись пізніше, довершить його [зору] ідею (το είδος)·
Подібним цьому здається й задоволення. Воно є щось цілісне, і, мабуть, за жоден строк не можна відчути такого задоволення, чия ідея за більший строк досягне досконалості. Ось чому задоволення не є рухом. Адже всякий рух [20] відбувається в часі і спрямований до певної мети, подібно до того, як, скажімо, рухається будівництво, і він довершений, коли досягне того, до чого прагне; тобто або після всього строку, або в той момент [звершення]. Але щодо окремих частин і моментів усі [рухи] не довершені і мають видову відмінність від руху загалом і один від одного. Дійсно, кладення каменів відрізняється від витісування жолобів на колоні, а те й інше - від створення храму загалом. При цьому [25] створення храму як рух -довершене (бо ні в чому не має нестачі з точки зору поставленої мети), а створення крепіди і тригліфа - недовершене, тому що і те і те - це [створення] тільки частин.