Так що з доброчесною діяльністю пов'язане добре задоволення, а з поганою - нице, адже й потяги (α'ι έπιθυμίαι), якщо вони до прекрасних речей, то достойні похвали (έπαινεταί), а якщо до ганебних - осуду (ψεκταί). [30] Нарешті, задоволення, що містяться в діяльностях, внутрішньо пов'язані з ними в більшій мірі, ніж прагнення. І дійсно, прагнення і діяльності як у часі, так і за природою роздільні, а задоволення злилися (σύνεγγυς) з діяльностями, і їх настільки важко розмежувати, що виникає суперечка: чи не одне й те ж - діяльність і задоволення? Проте задоволення - це все-таки не думка і не почуття (адже це [35] безглуздо), але оскільки задоволення не відділяється від думки і почуття, то деяким здається, що вони тотожні (ταύτόν).
Подібно до того, отже, як різними є діяльності, такими є й [пов'язані з ними] задоволення. Зір 1176а чистотою відрізняється від дотику, а слух і нюх - від смаку; подібним же чином розрізняються і задоволення від цих почуттів, і від них відрізняються задоволення, що пов'язані з думкою, а ті й ті [мислительні і почуттєві задоволення], у свою чергу, мають відмінності всередині себе самих.
Зазвичай вважають, що кожній живій істоті властиве (οικεία) своє задоволення, як і своя справа, бо задоволення відповідає [5] діяльності. І якщо подивитися на кожну [істоту] окремо, це, очевидно, стане ясно. Дійсно, різні задоволення у коня, собаки і людини, і, як сказав Геракліт, "віслюк радше обрав би(1) солому, аніж золото"(6): для ослів бо в їжі більше задоволення, ніж у золоті. Отже, задоволення в істот різних видів розрізняються видом, а задоволення однакових істот відповідно (εύλο-γον) не мають видових відмінностей.
(6) DK 22 В 9. Пор. до цього переклад відповідного фрагмента: Тихолаз. Геракліт. -С. 48; там же див. його аналіз; див. також: Фрагменти ранних греческих философов. -Ч. 1.-С. 208.
[10] Але принаймні стосовно людей задоволення різняться немало: одні й ті ж бо речі одних потішають, інших примушують страждати, а що викликає страждання і ненависть одних, іншим приносить задоволення і викликає приязнь. Це буває навіть із солодощами: не одне й те ж здається солодким людині в лихоманці і здоровому, а теплим не одне і те ж здається слабкому і [15] загартованому. Відповідно і в інших випадках.
Мабуть, у всіх подібних випадках є те, що здається доброчесному. Якщо ж таке визначення, як здається, вдале і в кожному окремому випадку мірою є доброчесність і чеснотлива людина як така, то й "задоволеннями" будуть, очевидно, ті речі, що здаються їй задоволеннями, а "приносити задоволення" буде те, чим вона насолоджується.
[20] Нічого дивного, якщо неприємне (τα δυσχερή) для цієї людини комусь здається приємним, адже багато є [видів] людського розтління (αϊ φθοραΐ) і потворності (λΰμαι). Але це не те, що [насправді] приносить задоволення, а те, що приносить його відповідним людям з відповідними схильностями.
Таким чином ясно, що задоволення, які одностайно вважаються ганебними, не слід визнавати задоволеннями, окрім як для розтлінних людей. Але серед тих задоволень, що вважаються добрими, якого роду (ποίαV) чи [25] яке саме (τίνα) задоволення належить визнати властивим людині? Чи видно це з діяльностей? Задоволення ж бо супроводжуються діяльностями.
Отже, чи одна діяльність, чи декілька властиві досконалому і блаженному мужу (του τελείου καΐ μακαρίου ανδρός), все одно задоволення, які надають досконалості цим діяльностям, повинні визначатися як властиві задоволення людини (α'ι ανθρώπου ήδοναί); інші ж задоволення, так само як [відповідні] діяльності, будуть займати другий чи й ще нижчий рівень.
6 (VI). [30] Після того як було сказано про доброчесність, дружбу і задоволення, залишилося в загальних рисах описати щастя, коли вже ми вважаємо його метою (το τέλος) усього людського. Наше розмірковування (Ь λόγος) буде, очевидно, виразнішим, якщо повторити сказане раніше.
Отже, ми сказали, що щастя (ή ευδαιμονία) - це не склад (ή έξις) [душі], бо тоді воно було б і в того, хто проспав усе життя, хто живе, як [35] рослина, чи в того, хто зазнав найбільшого нещастя. Якщо ж і таке 1176b не годиться, але щастя радше слід відносити до діяльності, як і було сказано в попередніх [міркуваннях], причому з діяльностей одні необхідні і заслуговують обрання задля інших, а другі заслуговують його самі по собі, то ясно, що щастя потрібно вважати однією з діяльностей, які заслуговують обрання самі по собі, і не однією з [5] тих, що існують задля чогось іншого: щастя ж бо потреби ні в чому не має, а є самодостатнім (αυτάρκης).