І не треба піддаватися вмовлянням "людині розуміти (φρονεΐν) людське" і "смертному-смертне"(13); навпаки, наскільки можливо, треба підноситися до безсмертя (&θανατίζειν) і все робити для життя (προς 10 ζην), яке відповідає найвищому в самому собі; і дійсно, якщо 1178а по об'єму воно мале, то по силі й цінності воно набагато все перевершує.
Очевидно, кожний і буде цим останнім, коли вже воно є головним і кращим. А тому було б безглуздо віддавати перевагу життю не себе самого, а когось іншого.
Сказане (το λεχθέν) раніше(14) [5] підійде й до даного випадку: що за природою властиво кожному, то для кожного найвище і приносить найвище задоволення; а значить, людині властиве життя, яке відповідає розуму, коли вже людина - це насамперед розум. Отже, таке життя найщасливіше.
(13) Див. подібні вислови хоча б: Eur. Fr. 1040 (Nauck); пор. до цього Soph. Trach. 472-474, де Ліхас якраз і вмовляє Деяніру "смертній зрозуміти смертне": ώ φίλη δέσποιν , επεί. σε μανθόα/ω // θνητήν φρονούσαν θνητά коіж αγνώμονα, // πάν σοι φρασω ταληθές ουδέ κρύψομαι. Детальніше про ці таїм подібні вислови в античній традиції див.: НВБ. - С. 750 прим. 50.
(14) Див.: 1176b26-27; пор.: 1169b23.
8 (VIII). На другому місці - життя, що відповідає будь-якій іншій доброчесності, бо діяльності, [10] що відповідають будь-якій іншій доброчесності, також людські. Дійсно, справедливі та мужні вчинки і все інше, що по доброчесності ми здійснюємо стосовно один одного ділових стосунках, у скруті, при всіляких діях і пристрастях дотримуючись пристойного кожному; все це явно людські справи' Вважається, однак, що деякі пристрасті бувають у нас від [15] тіла і доброчесність вдачі значною мірою тісно пов'язана з пристрастями
Далі, розсудливість (ή φρόνησις) пов'язана з доброчесністю вдачі (τη του ήθους αρετή), а доброчесність, у свою чергу, з розсудливістю, коли вже принципи розсудливості узгоджуються з етичними доброчес-ностями, а правильність (το ορθόν) у етичних доброчесностях узгоджується з розсудливістю. Оскільки ж етичні доброчесності і розсудливість мають, справу [20] з пристрастями, вони належать, очевидно, складеному з різних частин (περί το σύνθετον); але доброчесності того, що складене з різних частин, -- це людські доброчесності, а звідси випливає, що й життя за цими доброчесностями, і щастя є людськими. Навпаки, доброчесність розуму відділена [від тіла і пристрастей]. Отже, про це хай буде сказано стільки, бо більш докладний розбір виходить за межі поставленої перед нами [задачі].
Мабуть, і в зовнішньому забезпеченні [щастя від доброчесності розуму] буде мати потребу мало чи менше, ніж щастя [25] від етичної доброчесності. І нехай потреба в речах необхідних в обох випадках буде рівною, навіть якщо політик і більше піклується про тіло й про таке інше: різниця тут буде невелика, значною ж вона буде з точки зору діяльностей.
Дійсно, у щедрого буде потреба в грошах на щедрі вчинки, і в [30] справедливого - для віддяки (адже бажання не явні, і люди несправедливі прикидаються, неначе також бажають робити справедливі справи), а в мужнього буде потреба в силі, якщо він дійсно виконує щось із того, що стосується його доброчесності, і в розсудливого - у можливості [бути розсудливим]; як ще з'ясується, чи така дана людина, а чи вона одна з інших?
Сперечаються й про те, що [35] головніше в доброчесності: свідомий вибір (ή προαίρεσις) чи [самі] вчинки (α'ι πράξεις), коли вже вона 1178b залежить від того й того. Ясно, що [поняття] досконалості (το τέλειον) вимагало б того й того; при цьому, для вчинків потрібно багато чого, і, чим вони величніші і чудовіші, тим більше. Тому ж, хто споглядає, ні в чому подібному потреби нема, принаймні для даної діяльності; навпаки, це навіть, так би мовити, перешкоди, для споглядання; [5] але в тій мірі, в якій він [тобто той, хто споглядає] є людиною і живе спільно з кимсь, він вважає за краще здійснювати вчинки, узгоджені з доброчесністю, а значить, у нього буде потреба в подібних речах, щоб існувати як людина (προς το ανθρωπεύεσθαι).
Що довершене щастя - це деяка споглядальна діяльність, стане, напевно, очевидно також із нижченаведеного. Дійсно, блаженними і щасливими ми уявляємо собі насамперед богів. {10] Які ж учинки треба їм приписати? Можливо, справедливі? Але хіба боги не здадуться смішними в ділових стосунках, при поверненні боргів і тому подібних справах? То, може, уявити їх мужніми, стійкими в небезпеках і ризикуючими, тому що це чудово? А може, щедрими? Кому ж вони даруватимуть? Та й безглуздо, [15] якщо в них буде монета або щось у цьому роді. А розсудливі вчинки, у чому б вони могли полягати? Хіба не принизлива для богів похвала за те, що в них немає поганих потягів? Якщо перебрати все, то виявиться, що все нікчемне і негідне богів. І проте всі уявляють собі богів живими, а значить, і діяльними. Не сплять же вони, дійсно, немов Ендіміон(15) ?