Таким чином, хвала личить доброчесності: завдяки ж бо останній люди здійснюють прекрасні вчинки, а уславлення (τα εγκώμια) личать плодам трудів, як тілесних, так і духовних. Але знати тонкощі в цих питаннях властивіше, очевидно, тим, [35] хто попрацював над уславленнями. Нам же із сказаного 1102а ясно, що щастя належить до речей поціновуваних і довершених. Схоже на те, що так має бути ще й тому, що [щастя] - це начало: адже все інше ми всі робимо задля нього, а [таке] начало і причину благ ми вважаємо чимось поціновуваним і божественним.
13 (XIII). [5] Оскільки щастя - це деяка діяльність душі в повноті доброчесності (κατ' αρετήν τελείαν), то слід, очевидно, детально розглянути доброчесність; тим самим ми, здається, краще уяснимо собі (θεωρήσαιμεν) все, пов'язане зі щастям.
Справжній державний муж (Ь κατ' άλήθειαν πολιτικός) також, здається, найбільше піклується про доброчесність, бо він хоче робити громадян чеснотливими і [10] законослухняними. Зразок таких [державних людей] ми маємо в законодавцях критян і лакедемонян та інших, їм подібних, якщо такі були(52). Оскільки розгляд (t| σκέψις) цього питання належить до науки про державу (της πολιτικής εστίν), то ясно, що наші пошуки йтимуть у напрямку, обраному на самому початку. Ясно, що доброчесність, яку ми повинні розглядати, людська, адже і благо [15] ми досліджували людське, і щастя - людське.
(51) Про Евдокса див. 1172b9.
(52) За доби кризи античного грецького поліса звернення до законів Спарти й Криту було звичайним явищем. Спарта часів Лікурга уособлювала для консервативно налаштованих мислителів Греції ідеал поліса, слугувала постійним еталоном для всякого роду філософських теорій і просто обивательських спекуляцій щодо побудови ідеальної держави.
Тим часом людською доброчесністю ми називаємо доброчесність не тіла, але душі, і щастям ми називаємо [також] діяльність душі. Якщо це так, то ясно, що державному мужу(53) треба якось знати те, що стосується душі, точно так, як, збираючись [20] лікувати очі, [треба знати] все тіло, причому в першому випадку це настільки ж важливіше, наскільки політика [тобто наука про державу], цінніше і вище лікарського мистецтва. А видатні лікарі багато займаються пізнанням тіла. Так що й державному мужу слід вивчати пов'язане з душею, причому вивчати задля власних [цілей] і в тій мірі, у якій це потрібно для досліджуваних питань [25], бо з точки зору задач, що стоять перед ним, далеко йдучі уточнення, мабуть, дуже трудомісткі.
Дещо про душу задовільно (αρκούντως) викладається також і в творах поза нашого кола (εν τοις έξωτερίκοΐς λόγοίς)(54), так що ними слід скористатися - скажімо, думкою про те, що одна [частина душі] не наділена розсудом (αλογον είναι), а друга ним наділена (λόγον έχον). Чи розмежовані вони, подібно до частин тіла і до всього [30] ділимого, а чи їх дві тільки понятійне (τω λόγω), а за природою вони неділимі, як випуклість і угнутість кола,-для справжнього дослідження це не має жодного значення. Одна частина того, що не наділене розсудом, здається, всезагальна і рослинна (κοίνω КОСІ φυτίκω), - під цим я маю на увазі причину споживання їжі і зростання: таку здатність (t| δύναμις) душі можна вважати в усьому, що 1102b споживає їжу, у тому числі в зародках, причому це та ж сама здатність, що й у дорослих [істотах]; це ж бо розумніше, ніж вважати в останньому випадку якусь іншу [здатність до того ж самого].
Отже, доброчесність цієї здатності здається якоюсь загальною, а не тільки людською; адже вважається, що ця частина душі і ця здатність діють головним чином під час сну, тоді як саме [5] у сні менш за все можна виявити чеснотливого і поганого (5 αγαθός КОСІ κακός) (тому і кажуть, що півжиття щасливі не різняться від злощасних, і це цілком зрозуміло, бо сон - бездіяльність душі в тому значенні, в якому її можна назвати "доброчесною" і "поганою"(55)), якщо тільки не враховувати якихось рухів, які можуть трішки зачіпати душу, чому й сновидіння у добрих людей (των επιεικών) бувають [10] кращі, ніж у звичайних (των τυχόντων). Але й про це досить, і про частину душі, що споживає їжу (το θρεπτικόν), оскільки за своєю природою вона не має частки в людській доброчесності.
(53) Тобто політику.
(54) Див. детально про ці твори: НВБ. - С. 700 прим. 70.
(55) σπουδαία καΐ φαύλη.
Але існує, очевидно, і якесь інше єство душі (τις φύσις της ψυχής), яке, будучи позбавлене розсуду, все ж якось йому причетне (μετέχουσα πη λόγου). Ми хвалимо судження (о λόγος) стосовно [15] поміркованого і непоміркованого (του εγκρατούς και ακράτους), а також ту частину душі, яка володіє цим судженням - адже правильно (ορθώς) заохочувати до найкращого. Однак, у них [тобто у поміркованих і непоміркованих людей] виявляє себе (φαίνεται) і якась інша, існуюча за природою всупереч розсуду (παρά τον λόγον) частина душі, яка бореться з розсудом і опирається йому. Так само як при намірі змістити паралізовані [20] члени тіла праворуч, вони повертаються, навпаки, ліворуч, точно так і з душею - адже пориви (αϊ όρμαι) непоміркованих протилежні [розсуду]; але відхилення в тілах [людей] ми бачимо, а в душі - не бачимо. Можливо, так же само слід визнати, що і в душі є щось противне розсуду [25], протилежне йому і таке, що йде йому наперекір. У якому розумінні це інша [частина душі] - тут для нас не важливо (ουδέν διαφέρει). Але, як ми вже сказали, і ця частина душі, очевидно, також причетна думці; принаймні, у поміркованого вона кориться розсуду, а в розсудливого і мужнього вона, мабуть, ще більш слухняна, тому що в них все узгоджується з розсудом.