4 (VI). Краще, все-таки, розглянути [благо] як загальне [поняття] (το καθόλου) і перейти до питання, у якому значенні про нього говорять, хоча саме таке дослідження й викликає незручність, тому що ідеї (τα είδη) ввели близькі [нам] люди (φίλοι άνδρες)(24). I все ж, мабуть, і краще і належно задля порятунку істини відмовитися навіть [15] від своїх близьких, особливо якщо ми філософи. Адже хоч і те і інше дороге [нам], священний обов'язок (δσίον) - істину шанувати більше.
Основоположники (οι κομίσαντες) цього вчення (ή δόξα) не створили ідей (ή Ιδέα), всередині яких визначалося б первинне (το πρότερον) і вторинне (το ύστερον); саме тому не створили вони ідею чисел(25). Що ж до блага, то воно визначається [в категоріях] [20] суті (εν τω τι), якості (εν τω ποιώ) і відношення (kv τω προς τ'ι), а тим часом існуюче саме по собі (το καθ' αυτό), тобто суть (η ουσία), по природі первинніше за відношення (останнє є схожим на паросток, на вторинну властивість сущого (του δντος)), а значить, загальна ідея (κοινή Ιδέα) для [всього] цього неможлива.
(23) Див.: 1177а12-1178а1; 1178а22; 1179а32.
(24) Мається на увазі перш за все Платон. Детальніше щодо цього див.: НВБ. - С. 695 прим. 25.
(25) Пор.: Ra. - 1096а прим. 5, де наголошується запозичення цього вчення від піфагорійців з Південної Італії; пор. також деталізований коментар: НВБ. - С. 695 прим. 26.
І ось якщо "благо" (ταγαθόν) має стільки ж значень, скільки "буття" (το δν) (так, у категорії суті благо визначається, наприклад, як бог і [25] розум, в категорії якості, наприклад, - як доброчесність (α'ΐ άρεται), в категорії кількості (εν τω ποσω) - як міра (το μέτριον), в категорії відношення - як корисне (το χρήσιμον), в категорії часу (εν χρόνω) - як своєчасність (καιρός), в категорії місця (kv τόπω) - як зручне розташування(26) тощо), то ясно, що "благо" не може бути чимось всезагальним (κοινόν τι καθόλου) і єдиним (εν). Адже тоді воно визначалося б не у всіх категоріях, а тільки в одній.
Далі, оскільки [30] для [всього], що об'єднується однією ідеєю, існує й одна наука, то й для всіх благ існувала б тоді якась одна наука. Насправді ж наук багато, навіть [для благ, що підпадають] під одну категорію (ή κατηγορία). Так, наприклад, благо з точки зору своєчасності, якщо мова йде про війну, визначається наукою військовою, а якщо мова йде про хворобу - лікарською; або благо з точки зору міри в харчуванні [визначається] лікарською наукою, а в тілесних навантаженнях - гімнастикою.
Може виникнути питання: що ж усе-таки [35] хочуть сказати, [додаючи] "саме-по-собі" (αύτοέκαστον) до окремого [поняття], коли насправді 1096b "людина сама по собі" (αύτοανθρωπος) і "людина" - одне й те ж поняття, а саме - [поняття] "людина". Дійсно, у тій мірі, в якій мова йде про людину, ["людина" і "сама по собі людина"] не розрізнюються між собою, а якщо так, то ["благо саме по собі" і "окреме благо"] також не розрізнюються саме як блага. До того ж [благо саме по собі] не буде благом у більшій мірі, [ніж окреме благо], навіть через те, що воно вічне, коли вже довговічний предмет (το πολυχρόνιον) не біліший [5] недовговічного (το έφημέρον).
Здається, переконливіше розмірковують піфагорійці, поміщаючи єдине (το εν) в один ряд із благами; їм, очевидно, слідував і Спевсіпп(27). Але це має стати предметом окремого розмірковування(28).
(26) Властиво - ή δίαιτα, що означає і середовище чи місце проживання, і сприятливий клімат тощо.
(27) Спевсіпп був племінником і учнем Платона, а після смерті останнього впродовж 347-339 pp. до Р.Х. очолював Академію. Учення про числа Спевсіпп трактував саме в дусі піфагорійців.
(28) Арістотель детально про це говорить у "Метафізиці". Див.: НВБ. - С. 696 прим. 29; пор.: Ra. - 1096b прим. 2; СЕ. - Т. 7. - С. 281 прим. 17.
Деякий сумнів щодо сказаного виникає тому, що думки [платоніків] мали на увазі не всяке [10] благо: як відповідні одній ідеї визначаються блага, привабливі і бажані самі по собі; те ж, що їх створює, або якось охороняє, або перешкоджає тому, що їм вороже, визначається як благо через цю [віднесеність], тобто в іншому значенні. Тому ясно, що про "благо" тут говориться в двох смислах: одні блага - це блага властиві (ταγαθά), а інші - як засоби для перших. А тому, відділивши [15] блага самі по собі від допоміжних, подивимося, чи можна визначати перші як такі, що об'єднані однією ідеєю. Які ж блага можна вважати благами самими по собі? Чи ті, яких домагаються, хоч би до них нічого більше не додавалося, скажімо, розсудливість (το φρονεΐν), зір, якісь задоволення і почесті? Дійсно, навіть якщо ми домагаємося їх через щось інше, все одно їх можна відносити до благ самих по собі. Чи, може, ніщо інше, крім ідеї [блага самого по собі], не [20] є [благом самим по собі]? Але ж тоді ідея (το είδος) ця буде безглуздою. Якщо ж і ті [названі вище блага] належать до [благ самих по собі], то в усьому цьому поняття (Ь λόγος) блага взагалі повинно буде виявлятися як тотожне, подібно до того як поняття білизни тотожно для снігу і білил. Тим часом поняття (ο'ι λόγοι) шани, розсудливості і задоволення саме як блага є різними і не співпадають [25] одне з одним. Отже, "благо" як щось загальне, об'єднане однією ідеєю, не існує.