(33) Щодо тексту, взятого в кутові дужки, немає спільної думки: одні коментатори вважають його інтерпольованим, інші - властиво Арістотелевим.
7. Отже, нехай це й буде попереднім описом [найвищого людського] блага, адже спершу треба, напевно, дати загальний нарис, а вже потім - опис детальний. Здавалося б, усякий може розвинути і розробити те, для чого є гарний попередній опис, та й час у таких справах винахідник і добрий помічник; звідси й успіхи [25] в мистецтвах: всякий може додати те, чого бракує.
Слід, однак, пам'ятаючи сказане раніше, не шукати точності у всьому однаково, але в кожному випадку узгоджуватися з предметом, який підлягає [розгляду, і домагатися точності] у тій мірі, у якій це властиво даному способу дослідження (τη μεθόδω). І дійсно, по-різному займаються прямим кутом (την 6ρθήν(34)) тесля і [30] геометр, адже першому він потрібен з такою [точністю], яка корисна для справи, а другому [треба знати] його суть чи якості (τί εστίν ή ποιόν τι), бо він споглядач істини (θεατής τάληθοΰς). Подібним же чином слід робити і в інших [випадках], щоб другорядне не стало більшим від самої справи.
Не слід також для всього однаково дошукуватися 1098b причини (ή α'ΐτ'ια), але досить у певних випадках правильно вказати, що дано (το δτΐ), як і в зв'язку з началами, бо що дано (το δτι) - те перше (το πρώτον) і начало (ή (Χρχ,ή). З начал одні осягаються через наведення (επαγωγή), інші - почуттям, ще інші - завдяки деякому привчанню (έθισμώ τιν'ι), а інші ще якось інакше. Слід намагатися "переслідувати" (μετιέναι(35)) [5] кожне [начало] тим шляхом, який відповідає його природі, і потурбуватися про правильне виділення [начал]: адже вони [начала] мають величезний вплив на все подальше. Дійсно, начало - це, очевидно, більше половини всієї [справи](36) і завдяки [началу] з'ясовується багато що з шуканого.
(34) Чи "прямою лінією".
(35) "Переслідувати" - платонівська "мисливська" метафора. Див.: НВБ. - С. 698 прим. 46.
(36) Зазвичай прислів'я стверджує, "начало - половина діла". Тут Арістотель фактично перефразовує його, у тому смислі, що "начало" є відправною точкою дедуктивного розмірковування, сходячи в цьому до Гесіода, у якого теж стверджується, що "половина більша ніж усе" (πλέον ήμισυ παντός. Hes. Ergg. 40). Пор.: НВБ. - С. 698 прим. 47; пор. також: Ra. - 1098а прим. З, де, щоправда, невірно, вказано посилання на Гесіода.
8 (VIII). Досліджувати це [начало, тобто щастя] слід виходячи не тільки з умовиводу (εκ του συμπεράσματος) [10] і передумов [нашого] визначення, але й з того, що про [це] кажуть. Адже все, що є, узгоджується з істиною, а між брехнею й істиною швидко виявляється розбіжність.
Отже, блага розділяють на три види: так звані зовнішні (τα έκτος), ті, що стосуються душі (τα περί ψυχήν) і ті, що стосуються тіла (τα περί σώμα), причому ті, що стосуються душі ми називаємо благами у властивому значенні слова і [15] головними, а душі, на нашу думку, стосуються саме дії душі і її діяльності.
Таким чином, виходить, що наше визначення [найвищого блага і щастя] вірне, принаймні воно узгоджується з тим переконанням, яке і древнє, і співпадає з судженнями філософів.
[Це визначення] вірне ще й тому, що метою воно називає відомі дії і діяльності, бо тим самим метою [20] виявляється одне з благ, що стосуються душі, а не одне з благ зовнішніх.
З [нашим] визначенням узгоджується і та [думка], що щасливий благоденствує (ευ πρόατειν) і живе благополучно (ευ ζην), бо щастям ми вище ледве не назвали деяке благоденство (ε^ϋπραξία) і благополуччя (ευζωία).
9. Здається, все, що зазвичай знаходять у щасті, - все це присутнє в [даному нами] визначенні.
Одним здається, що щастя - це доброчесність (ή αρετή), інші - розсудливість (ή φρόνησις), треті - якась мудрість (ή σοφία), а [25] ще інші - все це [разом], або що-небудь з цього одне в поєднанні із задоволенням чи не без задоволення; є, [нарешті], і такі, що включають [у поняття щастя] і зовнішній достаток (ή εκτός εύετηρία). Одні з цих переконань широко поширені і висловлюються древніми, інші ж поділяються небагатьма (ολίγοι), але знаменитими мужами. Розумно ж [вважати], що ніхто з них не помиляється цілком, а в чомусь одному чи навіть в основному всі вони мають рацію (κατορθοΰν).
[30] Наше визначення (5 λόγος), отже, співзвучне з думкою тих, хто визначає щастя як доброчесність чи як якусь певну доброчесність, тому що саме їй і властива діяльність, узгоджена з доброчесністю. Дуже важливо (οί) μικρόν) й розрізняти, у чому полягає найвище благо (το άριστον): у володінні [доброчесністю] чи в [її] застосуванні, у складі душі (εν έξει) чи в діяльності. Бо буває, що наявний склад душі не звершує 1099а нічого благого- скажімо, коли людина спить чи якось інакше не діє, - а при діяльності це неможливо, бо вона з необхідністю передбачає дію, причому успішну. Подібно до того як на олімпійських змаганнях вінки отримують не найкрасивіші і найсильніші, а ті, що беруть участь у змаганнях [5] (бо перемагає хтось із них), так і в житті прекрасного і благого досягають ті, що здійснюють вірні вчинки. І навіть саме по собі життя для них приносить задоволення (Ь βίος ... ηδύς). Адже задоволення відчувають у душі, а тим часом кожному те приносить задоволення, любителем чого він називається. Так, любителеві коней - кінь, любителеві видовищ - видовища [10], і подібним же чином справедливе (τα δίκαια) - тому, хто любить справедливість, а тому, хто любить доброчесність, - взагалі все, що відповідає доброчесності. Тому в більшості людей задоволення (тос ηδέα) борються одне з одним, адже це такі задоволення, які існують не за природою (το μη φύσει). Для тих же, хто любить прекрасне, задоволеннями є задоволення за природою, а такими є вчинки, що відповідають доброчесності (α'ΐ κατ' άρετήν πράξεις), отже, вони приємні і подібним людям, і [15] самі по собі. Життя цих людей, звичайно, анітрохи не потребує задоволення, наче якоїсь прикраси, але містить задоволення в самому собі. До сказаного слід додати: не є чеснотливим (αγαθός) той, хто не радіє прекрасним вчинкам, адже ні справедливим ніхто не назвав би того, хто не радіє справедливому, [20] ні щедрим (ελευθέριος) того, хто не радіє щедрим вчинкам; подібним же чином - і в інших випадках. А якщо так, то вчинки, що відповідають доброчесності, будуть приносити задоволення самі по собі. Більш того, вони ще й добрі (αγαθαί) і прекрасні (καλα'ΐ), причому і те і інше - щонайбільше, якщо тільки вірно судить про них доброчесна людина (Ь σπουδαίος), а вона судить так, як ми вже сказали.