— Вам щось узяти, пане комісаре?
— Дякую, не треба.
— Тоді ми пішли, — сказав Мертенс.
І вони неквапом рушили. Рат сів за кермо «Б’юїка» і дочекався, коли молоді колеги завернули за ріг. Потім перейшов вулицю і зник у під’їзді. Всередині панував спокій, на сходах нікого. Рат не мав великого досвіду з відмичками, тож неабияк упрів, доки спромігся відімкнути замок. Він тихо зачинив за собою двері. Тієї ночі колеги вже побували тут, аби переконатися, що Кремпін не спить у своєму ліжку чи не лежить мертвий на дивані; але Рат бажав перевірити все на власні очі. А чекати ордеру на обшук не хотів.
Квартира давала не так багато підказок. Типове холостяцьке житло, просте і чисте — можливо, трохи надміру чисте. Ліжко застелене, стіл прибраний: не схоже на раптову втечу. Радше наводить на думку про регулярні відвідини економки. Оппенберґ, здається, добре платив своєму директорові з виробництва, про що свідчив, зокрема, програвач платівок у вітальні. Рат мимоволі свиснув, упізнавши модель. Деякі з платівок він би залюбки позичив. На столі навіть стояв телефон.
На книжкових полицях переважала технічна література, видання з електротехніки й техніки фотографії, і тільки лічені художні книжки. На столі припадала пилом друкарська машинка, поруч із нею стояв у підставці паяльник і кілька ящиків із викрутками й іншими інструментами й електричним приладдям — вимикачами, лампами, запобіжниками. Рат прочитав застереження на упаковці з лампами: «Для звукової кіноапаратури застосовувати лампи (підсилювачі, випрямлячі й перетворювачі) винятково з маркуванням «ЗВУКОВА» на колбі й упаковці. Використання інших ламп може спричинити пошкодження і перешкоди. Використання інших ламп заборонено також із патентних причин».
Рат зазирнув до шафи і почув грюкотіння деревини — більшість вішаків порожніми гойдалися на перекладині. Шухляди в комоді також були майже порожні, тільки якийсь дріб’язок. Кремпін тихо й акуратно все спакував і спокійно залишив квартиру.
Такий стан речей дозволяв зробити тільки два ймовірних висновки: або Кремпін мав достатньо часу, відколи покинув студію, або він завчасно все підготував.
Невідомим у цій задачі виступав час. Коли саме Кремпін зник зі студії?
Хрипко задзеленчав дзвінок, і Рат здригнувся. Не дзвінок.
Телефон!
Він підійшов до чорного апарату, але завагався і на мить невпевнено завмер. Перш ніж зняти слухавку, він витягнув хусточку з кишені. Бракувало ще лишити відбитки своїх пальців на телефоні підозрюваного!
— Так, — проказав він якомога нейтральнішим тоном.
На іншому кінці ніхто не відповів, але Рат почув, як хтось дихає.
— Прошу! Хто там? — Запитав він.
Жодної відповіді. Ще дві чи три секунди він не чув нічого, крім тихого дихання.
Клац. Слухавку поклали.
Дивно.
Рат далі оглядав квартиру, але нічого істотного так і не знайшов. За десять хвилин він знову був у машині. Мертенс і Грабовскі були ще в дорозі і не помітили конспіративну виправу свого шефа.
То хто телефонував на квартиру Кремпіна? Спочатку Рат побоювався, що це міг бути хтось із його колег, залучених до пошуків, однак розважив, що всі вони знали: квартира під спостереженням, тож телефонувати туди немає сенсу. Крім того, співробітник поліції відповів би щось — можливо не став би розкривати себе, називатись, але щось би сказав. Неодмінно б намагався з’ясувати, з ким розмовляє. Як, зрештою, намагався сам Ґереон. От тільки його спроба не була успішною.
Рат почувався неспокійно. Раніше, впродовж нудних годин стеження, у квартирі чи машині, він принаймні міг курити, але тепер мав призвичаюватися, як перебуватись без цигарок. Здається, він помітив жерстяну коробку «Муратті Форевер» у Грабовскі, коли той пішов із Мертенсом.
Де вони взагалі валандаються! Рат глянув на годинник. Минуло майже півгодини. Їм би вже час повернутися, адже Ґереону належить перевірити ще дві адреси. Чого вони, звісно, не могли знати. Нарешті він побачив сіре зимове пальто Грабовскі в дзеркалі заднього огляду, і вийшов із машини.
Квартира Вівіан Франк була сучаснішою, ніж навіть офіс Оппенберґа. Три кімнати з садом на даху високо над Кайзердамом. Величезне ліжко, накрите золотистою атласною ковдрою, до нескінченности відтворювалося двома дзеркалами. Простора спальня, безсумнівно, була найважливішою кімнатою в цій квартирі, хоча Рат почувався набагато комфортніше в порівняно невеликій вітальні, крізь панорамне вікно якої можна було бачити Берлінську радіовежу.