— Добрий вечір, пане Черні.
Актор поморщився.
— Як ви потрапили в мою квартиру?
У голосі, яким він це запитав, не було переляку — скоріше, обурення і агресія. Цей чоловік знав, як відбити напад. Ратові требу було діяти обачно.
— Через двері, — сказав він, показуючи посвідчення. — Не хвилюйтеся. Я тільки хочу вам поставити кілька запитань.
— І для цього треба мене спершу на смерть налякати? Це частина поліційної роботи, вламуватися в чужу квартиру? Я називаю це порушенням закону!
— Насправді, я прийшов цього разу не як поліціянт, — запевнив його Рат. — Цього разу ми маємо спільного роботодавця...
— Я актор...
— ...і працюєте на Манфреда Оппенберґа.
Черні кивнув.
— От бачите: я теж, — вів своєї Рат. — Принаймні тимчасово.
— Що це має означати?
— Ваш шеф хоче, щоб я повернув йому його провідну актрису, В...
Черні ніяк не відреагував, коли Рат ніби вагався, чи говорити далі, але було зрозуміло, що він наміряється вимовити ім’я Вівіан.
— ...вашу коханку.
Актор пополотнів, ніби Рат щойно оголосив йому смертний вирок.
— Тому Оппенберґ підсилає вас до мене? — спитав він, трохи оговтавшись. — Тому що я лягаю з Вівіан? Я бачився з ним півгодини тому. Чому він сам мені нічого не каже?
— Тому що суть справи не в тому, — похитав головою Рат. — Пан Оппенберґ розуміє, що Вівіан вряди-годи тулиться до молодших коханців...
— «Вряди-годи»? — скривився Черні. — Це він так висловився? Авжеж, продюсеру подобається роль ліберального джентльмена, який дозволяє улюбленій іграшці бігати на довгій шворці. Але повірте, його ліберальність має межі! Звісно, його не надто зачіпають її інтрижки, доки вона залишається його іграшкою. Але він би виставив мене на вулицю просто зараз, якби я бодай торкнув її поза тим, що передбачає сценарій.
— Але сталося так, що саме це ви зробили?
— Я не думаю, що це треба обговорювати!
— Не хвилюйтесь, панові Оппенберґу немає потреби щось від мене дізнаватися. Принаймні, я не бачу причин для цього, доки ви готові співпрацювати...
— Як благородно з вашого боку, — криво посміхнувся Черні, — але я не дозволю себе шантажувати. І крім того, я не єдиний, з ким Вівіан...
— Я знаю, — перервав йому Рат, — я теж з нею знався.
Черні спантеличено витріщився на нього: Рат бачив, як ревнощі заповзають бідоласі в серце і шукають виходу. Він не став розповідати акторові, що сам того разу дав відкоша Вівіан. Черні побуряковів, ладний вибухнути.
— Насправді ніхто не знає Вівіан! — вигукнув він. — Усі вважають, буцімто знають її, але це ілюзія — всі бачать тільки позірне в ній, але не те, яка...
— Ніхто не знає, крім вас, — знову перервав йому Рат.
Черні пильно подивився на нього.
— Я так вважав якийсь час, — повів він далі, вже тихіше. — Я бачив такі її риси, що нікому більше не були відомі, які їй ніхто навіть у сценарії не здогадувався приписати. Зрештою, в цьому взагалі проблема: більшість людей плутає її з ролями в фільмах!
— А ви?
— Я кохав її.
Мабуть, він відчув, що фраза прозвучала, як репліка однієї з його ролей.
— Я знаю, це звучить патетично і наївно. Зрештою, на те воно й вийшло.
— Як це?
— Вона зацурала мене. Я чекав її зі спакованими валізами на вокзалі Ангальтер, а вона так і не прийшла. Ми хотіли разом поїхати в Давос, на два безтурботних тижні серед снігів. Ласкаво просимо! Ніколи ще я не почувався в горах так паскудно.
— Тепер візьміть собі чогось випити і сідайте, — запропонував йому Рат. — А тоді спокійно розповісте мені, що сталося.
Черні, здається, змирився з думкою про те, що в його кріслі сидить непроханий гість. Він кивнув, дістав із шафи дві склянки і пляшку віскі і поставих усе це на стіл.
— Мені зараз треба випити, — сказав він, наливаючи.
— А мені, дякую, краще звичайної води, — попросив Рат.
Черні пішов на кухню і повернувся з глечиком.
— Прошу, наливайте собі, — припросив він, сідаючи.
— Дякую. Відтак, до справи. То ви однаково поїхали до Швейцарії? Без неї?
— А що я мав робити? Все було наперед заброньовано. Коли вона не з’явилася, і я не зміг ніде її розшукати, то просто сів у наступний потяг. Я знав від швейцара в її будинку, що вона сіла в таксі зі своїми валізами; я подумав, може, вона сіла на інший поїзд і вже десь на місці. Або приїде пізніше.
— Але вона не приїхала?
Черні похитав головою.
— Я не бачив Вівіан ось уже майже чотири тижні. І від неї жодної звістки.
— Ви не були занепокоєні?