Черні знизав плечима.
— Що ви називаєте занепокоєнням? Треба приймати правду такою, яка вона є. Почекавши три чи чотири дні серед снігів, я змирився з тим, що Вівіан банально кинула мене.
Рат задумливо кивнув.
— Якщо це так, ви не єдиний. Манфред Оппенберґ, у такому разі, теж знехтуваний. Однак він у це не вірить.
— Те, що вона не з’явилася на зйомки — це справді не є в її стилі. Вівіан надійніша, ніж ви собі уявляєте.
— У професійному сенсі, я так розумію?
— Я знаю небагатьох наших колег, які б так важко працювали, як вона.
— Крім того, вона пропускає зйомки фільму, який Оппенберґ робить спеціально для того, щоб побудувати їй золотий міст у майбутнє? Чому? Тільки щоб не стикатися з вами і її покровителем Оппенберґом? Ні, це не тримається купи! Вона таким чином ставить під загрозу свою кар’єру!
— Вона б так не вчинила. «Вражений блискавкою» — це її другий звуковий фільм! Вона до цього вже показала в «Люті», що не належить до когорти примадонн німого кіно, які бояться звуку, бо він розкриває їхні мовні ґанджі й акторські вади.
— Як ви гадаєте, де Вівіан?
— Звідки мені знати? — стенув плечима Черні.
— А ви просто розкажіть мені все, що знаєте. — Рат відчув, що актор щось замовчує. — І все, що ви думаєте, що, можливо, знаєте.
Черні вагався лише коротку мить.
— Було таке, що... Гаразд, вона мені сама сказала якийсь час тому, що когось зустріла.
— Коханець?
— Ні, тоді вона б мені не сказала. Продюсер.
— Ви маєте на увазі, Вівіан могла зрадити Оппенберґа в тому, що йому насправді дошкульне?
Черні знизав плечима.
— Думаю, це вразить його більше, ніж якби вона втекла з молодим коханцем. Він зробив ставку на неї. Чимало вклав у неї, і сподівається, що невдовзі його інвестиції відплатяться.
— Тоді навіщо б їй тікати?
— Завжди є щось краще за те, що маєш зараз.
— Оппенберґ, схоже, геть не передбачає такої ймовірности.
— У Вівіан контракт з Оппенберґом, він знає, що вона не може так легко відійти від нього.
— Однак, ви вважаєте, що це можливо?
— Якщо вона десь, де жоден німецький юрист не зможе до неї дотягтися...
— У Голлівуді, наприклад...
— Я не знаю. Однак її англійська достатньо хороша.
Рат задумливо кивнув головою і відпив води.
— Гаразд, — мовив він по невеличкій паузі.
— Що ви маєте на увазі? — Черні підлив собі трохи віскі. — Ви знайдете Вівіан?
Рат знизав плечима.
— Якщо ви відповісте на вирішальне для мене питання: куди вона поїхала після того, як сіла в те таксі?
— В усякому разі, не на вокзал Ангальтер, — ствердив Черні.
— Тоді ми повинні запитати в таксиста. Маєте номер телефону Вівіан?
— Так, але...
— Зателефонуймо туди, мені треба поговорити з портьє в її будинку.
Невдовзі Рат мав на лінії старого з мармурового фойє на Штріппе. Той виявив непогану пам’ять.
— Таксі, яким поїхала пані Франк? — перепитав він. — То був великий таксомотор, з подвійною бубновою стрічкою.
— Це мало бути восьмого лютого, — підказав йому Рат.
— Ви впевнені? Зачекайте, я швиденько гляну...
Рат почув у слухавці глухий гуркіт — то портьє висував шухляду своєї конторки, — потім зашурхотіли аркуші.
— Гм... тут справді щось є. Атож: трест Панске, гаразд?
Рат намагався зберігати спокій.
— То ви все записували? — лагідно запитав він.
— А що я кажу! Ясна річ. Я замовив машину о дев’ятій, і вона стояла під дверима вже за пів години.
— Водія зможете пригадати?
— Не так щоб дуже виразно. Бо він сам був не дуже показний. Ті важкі валізи ледве пхав, бідолашний!
Дама в диспетчерській таксі видавала інформацію не так охоче.
— Звісно, ми можемо перевірити, — заявила вона, — якщо ви назвете точний час і адресу. Але як мені знати, що ви справді з поліції? Я можу, наприклад перетелефонувати до вас у комісаріат?
— На жаль, це неможливо. Я зараз на оперативному виїзді.
— Тоді я нічого не можу вам повідомляти. Ви маєте звернутись особисто. Бель-Альянс штрасе, шістнадцять.
— Будь ласка, розшукайте для мене інформацію. Я за хвилину приїду особисто.
— Так хто завгодно може заявитися.
— Ви мене впізнаєте. Я покажу поліційне посвідчення.
— Приходьте, покажіть своє посвідчення, і я побачу, що я можу зробити для вас. Але не раніше. Ви вважаєте, нам бракує іншої роботи?
Рат поклав слухавку.
— Є надія, — сказав він Черні. — Я думаю, ми знайдемо водія.
— Ви мене триматимете в курсі? Я маю на увазі, якщо ви почуєте щось нове про Вівіан?