Рат ствердно кивнув.
— Все це ще не розв’язує моєї найбільшої проблеми цього вечора, — пожалівся він. — Мене запросили на Карнавал. Костюмований бал. Ви маєте якесь уявлення, де я зараз можу знайти машкару?
Черні спершу зиркнув на нього здивовано, тоді посміхнувся.
— Чого б я не знав? Я ж таки актор. Але нам доведеться знову повернутися в Бабельсберґ.
— Гляньте лишень на гауптмана Кепеніка![14] Ви хочете конфіскувати касу?
Чоловік біля входу явно був великим дотепником — інакше він би не здогадався доповнити баварський костюм зі шкіряними шортами матроською шапочкою.
— Моє прізвище Рат. Для мене має бути запрошення.
— Яволь, гер гауптман! — клацнув підборами і виструнчився жартівник. — Подивись там, Ліссі, — гукнув він до Раушґольененґель[15], що сиділа за касою. Та швидко знайшла і передала баварцеві вхідний квиток, який той надірвав і простягнув Ратові, зауваживши:
— Ви запізнилися.
— Це я сам знаю.
— Але вільних дам лишилось достатньо, — підморгнув баварський моряк.
— У мене побачення.
— Ну, тоді скажу просто: поринь у розваги!
Повітря в залі було насичене нікотином. У сіро-блакитному серпанку блукали тонкі промені світла від десятків обертових дзеркальних куль, і їхні відблиски ковзали по стінах і головах. Простір був щільно напакований людською масою. Гомін голосів майже заглушав музику. Якийсь співак пародіював найостанніші шляґери. Кілька гостей за своїми столами підспівували йому, погойдуючись у такт, але решта, як здалося Ратові, геть його не слухала. Більшість присутніх розмовляла, танцювала або цілувалася. Він насилу виокремив гостей у справді тематичній машкарі: було, щоправда, чимало піратів або пристрасних іспанців, кілька моряків, кілька ковбоїв і лічені індіанці, однак більшість обмежилися барвистим капелюхом або тоненькою пів маскою. Вбрання всіх жінок мало спільну особливість — його було якомога менше.
Рат більше знав «Резі» як міщанський осередок легкого флірту з перспективою шлюбу, але сьогодні буржуазія, здається, вирішила побавитися в дикі пристрасті.
Він почувався безнадійно старим, простуючи між рядами столів у пошуках свого місця. Однострій прусського гауптмана, позичений за допомоги Рудольфа Черні з колекції костюмів Бабельсберґа, стискав його тіло наче корсет, роблячи відчуття кожного руху таким жорстким, ніби він проковтнув тротуар. Крім того, він постійно чіпляв шаблею ніжки столів, стільців чи ноги гостей. Вечір обіцяв ті ще веселощі! Добре, що половина його вже минула. Було майже пів на десяту.
Йому довелося ще раз зазирнути у свій квиток. Стіл 28. Осьде він, просто біля бару. Проте Каті за столом не було. Насправді за столом 28 сиділа тільки пара, що самозабутньо цілувалася, нічого й нічого навколо себе не помічаючи. Рат оглянув постаті на танцполі — там панувала неймовірна тиснява, тож не випадало надто багато розгледіти. Він помітив двох циганок, але з лиця жодна з них не була схожа на Каті.
Він влаштувався за столом із парою, яка, здається, й досі нічого не помічала. Врешті-решт тут має з’явитися Каті. Тепер він, принаймні, змушений трохи на неї зачекати, й це певною мірою заспокоїть його провинне сумління. Спочатку, натомість, з’явився кельнер. Рат замовив пляшку «Мозель-Рислінгу» — єдиний алкогольний напій, щодо якого вони з Каті могли дійти згоди, як уже показав досвід Нового року. Кельнер приніс вино і два келихи, а вона й досі не показалася. Вона сидить за іншим столом і спостерігає за ним? Тут, у «Резі», є можливість зателефонувати зі свого столика на інший або скористатися пневматичною поштою. Мекка для сором’язливих і «для тих, хто має потребу», як колись визначив це Ґреф, згадуючи Червінскі, що регулярно ходить до «Резі». За допомогою пневматичної пошти особливо обережні відвідувачі навіть обмінювалися своїми світлинами, перш ніж узяти участь у першому танці.
Кельнер поставив келихи і заходився наливати. Рат прикрив долонею келих Каті, кельнер поклав пляшку у відерце з льодом і щезнув. Цілувальники нарешті перервалися. Дівчина встала, розгладила на собі зім’ятий костюм наложниці з гарему і пішла геть. Чолов’яга вдоволено відповів на її усмішку і поправив на голові лискучого барвистого капелюха. Теж один із тих, «хто має потребу», подумав Рат, глянувши в закаляне губною помадою розпашіле обличчя сусіда.
Той потягнувся по своє витхле пиво і випростав спину.
— Доброго здоров’я, гер гауптман! Коли ви окупували наш стіл? А я й не помітив, що мене переможено!
Він розреготався власному жарту, Рат у відповідь криво посміхнувся: