Він погортав часопис, шукаючи місця, на якому був перервав читання. Ось.
Після цього, Ш. раптово відчула, як лезо ножа ковзає по горлу і стала голосно гукати по допомогу. Їй здалося, що на її крики хтось негайно відгукнувся. «Баумґарт» завдав їй кілька ударів ножем навмання, серйозно поранивши в спину. Як уже згадувалося, у цей момент кінчик ножа зламався і застряг у хребті ...
— Комісара Рата до телефону!
Хлопчик ішов між рядами столів, високо підносячи картонну табличку, на якій великими літерами виведено було «До телефону».
— Комісара Рата до телефону!
Рату знадобилося кілька секунд, щоб збагнути, кого мав на увазі хлопчик і піднести руку. Достоту як школяр на уроці. Кілька клієнтів обернулися в бік Рата, коли хлопчик підійшов до його столу.
— Якщо ваша ласка, прошу за мною...
Рат поклав журнал на стіл, першою сторінкою обкладинки додолу, щоб зберегти своє місце. Напевне, Каті вирішила скасувати побачення по телефону, думав він, ідучи за картонним вказівником до телефонної будки. Що ж, коли вона обирає такий стиль... Вони змушені будуть з’ясувати все по телефону.
— Друга кабіна, — сказав хлопчик.
Рат ураз опинився перед двома громадськими телефонами за заскленими дверима темного дерева. Над правою кабіною світила лампа. Хлопчик показав на блискучу латунну табличку з цифрою «2» поруч із лампою.
— Вам треба просто підняти слухавку, — сказав він. — Ваш абонент уже чекає.
Рат зачинив за собою двері. Гамір із зали кафе зараз було ледь чути. Він підняв слухавку, глибоко вдихнув і назвався.
— Рате? Це ви? Ну, нарешті!
— Пане старший комісаре? — перепитав Рат.
Суто риторично. Лише одна людина мала звичку так несамовито волати в телефон.
Старший комісар Вільгельм Бьом.
Бульдог мав неабиякий хист підловлювати підлеглих на порушенні дисципліни.
— Що ви там робите, чоловіче? Вам слід докладніше інформувати своїх колег щодо ваших планів. Фройляйн Фосс навіть не змогла мені сказати, чого вас занесло в західний район!
— Ізольда Геєр, — промимрив Рат. — Її самогубство підтверджено. Звіт практично готовий. Завтра лежатиме на вашому столі.
— Ви зробилися богемним літератором? Чи є інше пояснення, чому ви складаєте свої звіти в кафе?
— Свідок працює тут, неподалік, тож запропонував нам зустрітися у...
— Гаразд, байдуже. Облиште все це лайно — хай лежить, де лежить. Натомість, беріть свого помічника...
— Ви маєте на увазі детектива...
— ...і притьмом на Марієнфельде. Кіноательє «Терра». Нещасний випадок зі смертельним наслідком. Наші колеги з двісті другого попросили допомоги. Здається, справа складніша, ніж вони собі уявляли.
«Або колеги з двісті другого не такі прості — не хочуть, щоб робочий день затягнувся», — подумав Рат.
— Нещасний випадок, — повторив він за Бульдогом вголос. — Це інтригує. Як, кажете, називається ательє?
— «Терра». Кіноательє. Хтось там зірвався з риштовань, чи на кшталт того. Я надіслав машину, колеги знають куди їхати.
— Не знаю, навіть, чим я зможу вам віддячити.
Бьом удав, що не помічає сарказму Рата.
— Так, стривайте, пане комісаре! — похопився Бульдог. — Іще одне.
Холера! Ніколи не слід дрочити начальство.
— Так?
— Завтра о п’ятій ховатимуть того... Весселя. Я хотів би, щоб ви простежили, як усе минатиме. Таємно, ясна річ.
Ясна річ! Щоб Бульдог та не знайшов способу зіпсувати йому вихідні! Безпрограшна комбінація — невдячне завдання, ідеально приурочене до суботнього пополудня з гарантовано малоцінним для подальшого розслідування значенням.
— Що саме я маю вистежувати, пане старший комісаре?
Рат не бачив жодного сенсу товктися на кладовищі заради політично мотивованої справи, послідовність подій у якій давно встановлено. Можливо, там щось могла б накопати політична поліція, але аж ніяк не відділ із розслідування вбивств.
— Не думаю, що маю пояснювати вам, як працює кримінальна поліція, — відрубав Бьом. — Це рутина! Не ловіть там ґав, і край!
— Так, є, пане старший комісаре.
Останнє було зайвим — Бульдог уже поклав слухавку.
Відвідування похоронів жертв убивства справді бувало рутинним елементом у роботі Інспекції А, однак цього разу здавалося очевидним, що суботній похорон більше нагадуватиме політичну акцію, і в жоден спосіб не проллє нового світла на справу, в якій і без того все було ясно як божий день. Кілька тижнів тому сутенер всадив кулю в пельку молодому командирові штурмовиків, який визволив із секс-ярма одну з його «конячок». Сутенер перебував під вартою шість тижнів і вже зізнався, посилаючись на самооборону, хоча, насправді, саме він зі своїми комуністичними дружками вломився до квартири жертви. У неділю штурмовик помер, а газета Геббельса «Дер Анґріфф» піднесла молодика, який закохався у хвойду та сплатив за це своїм життям, в сонм святих. «Дер Анґріфф» зробили з нього мученика за рух, або «блутцойґе», як це називають нацисти. Громадський настрій розпалився. Поліція, передбачаючи сутички між нацистами і комуністами, тримала напоготові кілька сотень своїх людей. Саме в цей киплячий казан і посилав його Бьом. Імовірно, оберкомісар сподівався, що якийсь «ґеноссе» чи «товариш» випадково випре з Рата дух.