— То ти таки буваєш у кіно?
— Я бачив його раз у кримінальному фільмі. Він цілу годину грізно вимахував пістолетом, рятуючи якихось жінок.
— Він, імовірно, цього разу теж уявив себе рятувальником. Тільки, замість пістолета, скористався з відра води. Відра з водою тут скрізь, через підвищену небезпеку пожежі. У будь-якому разі, скидається, що він завдав нещасній Вінтер удару електричним струмом. Принаймні, вона одразу перестала кричати, усі запобіжники спрацювали і світло згасло.
— Вона могла вижити після падіння на неї розпеченого прожектора?
Ґреф стенув плечима:
— Побачимо, що скаже медексперт. Так чи йнак, її акторська кар’єра урвалася тієї миті, як на неї впав прожектор. Навіть якби вижила, вона б навряд чи грала в романтичних комедіях.
— Схоже, наш горе-Едіп усвідомлює, що він накоїв, — кивнув Рат на заплаканого Майснера.
— Здається, що так.
— З ним уже розмовляли?
— Наші колеги намагалися... Безнадійна справа.
— Не відповідає?
— Нічого, що могло б якось придатися...
Гучний тріск змусив Ґрефа завмерти на місці. Він озирнувся на Червінскі й Геннінга, які почали доволі незграбно встановлювати штатив для фотоапарата.
— Гадаю, до фотографування варто взятися мені, — зауважив він, — доки ці двоє не розтрощили обладнання.
Рат кивнув.
— Так і зроби. А тим двом накажи зібрати і записати свідчення. Напевне хто-небудь що-небудь встиг побачити.
Ґреф знизав плечима:
— Оператор усе бачив. Режисер, звісно, теж. Це частина їхньої роботи, — детектив показав рукою на жилавого чолов’ягу, який тихо, однак доволі емоційно розмовляв із лисуватим, гарно вбраним паном років п’ятдесяти з хвостиком.
Рат кивнув.
— Я побалакаю з ними за мить. Де технік, відповідальний за прожектори?
— Жодного уявлення. Я не можу подбати про все одночасно.
— Скажіть Геннінгу, щоб його знайшов і привів до мене.
Ґреф відвернувся і пішов до Пліша з Плюмом, а Рат рушив у бік розчавленого горем Майснера. Коли Ґереон став просто перед ним, актор перервав ридання і звів очі на комісара. Жінка в мишачо-сірому заспокійливо погладила чоловіка по плечах. Коли Рат показав йому жетон, Майснер спершу благально подивився на нього, а тоді раптом вибухнув розпачем.
— Я вбив її! — істерично волав він. — Я вбив Бетті! Господи, що я накоїв!
Його руки судомно вчепилися в холоші Ратових штанів. Схоже, розмовляти з Майснером зараз не було сенсу.
— Ви нікого не вбивали, — переконував його Рат, — стався нещасний випадок.
Він марно намагався вирвати свої штани з чіпких пальців актора. Сіра мишка взялася допомогти йому, втихомирюючи Майснера.
— Все гаразд, Вікторе, — тихо примовляла вона, погладжуючи стрункі руки актора і змушуючи його відхилитися на спинку крісла. Він слухняно відкинувся і сховав обличчя в її сірій спідниці.
— Ви бачите, мабуть, що він не здатний зараз говорити, — звернулась вона до комісара. — Він у шоці! Сподіваюся, лікар скоро приїде.
Рат знав, що доктор Шварц уже в дорозі, але сумнівався, чи патологоанатом є саме тією особою, що зуміє погамувати ніжну душу Віктора Майснера. Він дав жінці свою візитну картку.
— Панові Майснеру немає потреби давати свідчення саме цієї миті. Він зможе прийти у відділок, коли почуватиметься ліпше. Але найпізніше — у понеділок.
У Рата було відчуття, що жінка дивиться крізь нього. Він записав на картці дату, а також час. Одинадцята ранку. Попри все своє бажання, він не міг дати бідоласі поблажки, більшої за цю.
— Догляньте його наразі, — сказав він сірій миші. — А найліпше було б таки завезти його до лікарні.
— Коро, зробіть, як пан комісар каже, — пролунав у Рата за спиною глибокий чоловічий голос. — Вікторові не варто лишатися тут більше часу, ніж необхідно.
Рат обернувся до лисуватого пана, що перед тим, був, спілкувався з режисером. Кора повела Віктора Майснера до виходу.
— Белман, — представився елегантний пан, — «Ля Бель Фільм Продюкцьйон». Я продюсер «Бурі кохання».
— «Ля Бель?» — потиснув Рат простягнуту руку. — Я думав, це «Терра Фільм»?
— Приміщення, але не виробництво. Не так багато кінокомпаній можуть дозволити собі власну студію. Ми не УФА[6], як ви розумієте, — ніби виправдовуючись, пояснив Белман, і показав на режисера, що саме підійшов до них. — Джо Дреслер, мій режисер.
— Джо?
— Йозеф звучить якось старомодно, — сказав режисер і простягнув руку. — Добрий день, пане комісаре.
— Просто в голову не увібгати все це! — бідкався Белман. — Просто на зйомці! Стрілянина!