Він видавався по-справжньому близьким до розпачу.
— «Буря кохання» мала вийти в прокат за два тижні.
— Так скоро?
— Час — це гроші, — відказав Белман.
— У нас було заплановано ще два дні зйомок, — уточнив Дреслер. — Сьогодні й завтра.
— То фільм уже майже закінчений?
Дреслер кивнув.
— Така трагедія... — проказав Белман, а тоді знервовано засміявся. — Я маю на увазі нещасний випадок. Те, що сталося — справжня трагедія. А фільм, звісно, комедія. Божественна романтична комедія, цілковито оновлений жанр. Божественна в буквальному сенсі цього слова.
Рат кивнув, попри те, що нічого не зрозумів.
— Ви бачили, як усе сталося?
Белман заперечно похитав головою.
— На момент мого приїзду вона вже нерухомо лежала на підлозі. Але, Джо... ти можеш розповісти панові комісару...
Режисер прочистив горло.
— Отож, як я вже казав вашим колегам... це сталося в кінці сцени. Ми її знімали вдруге, і все йшло добре. Вона мала дали йому ляпаса, одночасно гримів грім — і це кінець сцени...
— Грім?
— «Буря кохання» — це історія про те, як норвезький бог бурі й грому, Тор, закохується в дівчину з Берліна і залицяється до неї в образі графа Торвальда. Щоразу, коли вони контактують, розлягається грім.
Нічого не скажеш, хвацько закручений сюжет, подумав Рат. І цей фільм мав звеличити Бетті Вінтер у звуковому кіно?
— Отож, — вів далі Дреслер, — зі стелі раптом зірвався юпітер.
— Ще один, інший бог?
— Прожектор, що вразив Бетті. Він звалив її на підлогу й придушив своєю вагою. Господи! Вона лежала під цим залізяччям, кричала, і ніхто не міг їй допомогти! Це було просто жахливо...
— То чому їй ніхто не допоміг?
— Ви собі уявляєте, який розпечений прожектор по кількох годинах роботи? До нього не торкнутися — не те, щоб відтягти...
— Але одна людина намагалася щось зробити...
— Ви маєте на увазі Віктора? — знизав плечима Дреслер. — Не знаю, що його пойняло. Вони вдвох грали цю сцену, і він стояв просто поруч із нею. Зрештою, хто може знати, що в людини робиться в голові? Поруч із тобою інша людина, ти відчуваєш запах її спаленої шкіри, чуєш, як вона кричить — звісно, ти хочеш якось допомогти... А те, як розпачливо вона кричала... — Він потрусив головою так, ніби хотів цим рухом звільнити пам’ять від болісного спогаду. — Ми всі стояли, немов спаралізовані. Ніхто не усвідомив, що відбувається, аж доки Віктор уже перехилив над нею відро з водою.
Дреслер прочистив горло, тоді заговорив знову:
— Вона враз перестала кричати, і почала... все її тіло почало смикатися... ніби протестуючи... а тоді гахнуло. Спрацювали всі запобіжники, і світло згасло.
— А потім?
— Перше ніж ми знову щось побачили, минуло кілька секунд. Я кинувся до неї. Одразу після Віктора, я маю на увазі. Бетті була мертва.
— Як ви це визначили?
— Ну, я... помацав її сонну артерію. Пульсу не було. Вона була мертва.
— Не хочеться в це вірити, — озвався Белман. — Непоправна втрата для німецької кіноіндустрії.
Рат перевів погляд на продюсера.
— Часто трапляються такі речі?
— Які саме?
— Коли світильники падають зі стелі? Кріплення там наче не видаються хисткими.
Рат, мабуть, зачепив за живе, бо Белману вирвало клепку:
— Послухайте, пане комісаре, всі ці конструкції можуть мати вигляд тимчасових, але, повірте, все ретельно перевірено і схвалено. Запитайте своїх колег із Департаменту будівельних норм! — розпалюючись, продюсер дедалі підвищував тон. — Це скляне ательє ідеальне для зйомки німого фільму, але не для запису звуку. Оце причина деяких реконструкцій — так, ми їх ще не завершили остаточно. Звукоізоляція... ну, ви розумієте: для звукового кіно це так само важливо, як денне світло для німого, і на жаль, ми змушені перебутися без останнього. Але що стосується освітлення, у нас завжди було найкраще обладнання. Наші прожектори є одними з найсучасніших у галузі кіно. На сьогодні, лампами «Нітрафот»...
Белман урвав свою фразу на пів слові, відчувши, як недоречно вона пролунала — звісно, беручи до уваги загибель актриси під таким надійним і сучасним прожектором. Він збентежено прикусив язика.
Рат нічого не робив, щоб допомогти продюсерові викараскатися зі скрутного становища. Хтось на місці Белмана геть би знітився, але він одразу опанував себе — здатність, напевне, дуже корисна в його професії. Режисер, натомість, тримався менш упевнено, переминався з ноги на ногу, ніби йому треба в туалет. Він був розтулив рота, проте, перш ніж Дреслер устиг якось продовжити розмову, з’явився Геннінг у супроводі кучерявого чоловічка легкої статури, якого він представив як Ганса Люденбаха.