- Очевидно, так.
- Як же це може бути? Адже тутешнi мешканцi - не дiамантовi жучки, на яких не дiє радiацiя. Пам'ятаєш таких жучкiв? Вони живуть у попелi.
Корабель виходив iз тiнi планети на освiтлену частину. В цю мить заговорила кiба, заговорила рiзко й уривчасто. Рен з Нiрфом здригнулися вiд несподiванки:
- Азимут - двiстi тридцять п'ять, кут мiсця - сорок шiсть градусiв. До нас наближається великий метеорит або штучний супутник Гамми. Швидкiсть зближення - три кiлометри за секунду. Увага! Приготуватися до змiни курсу корабля!
Корпус корабля здригнувся. Рен i Нiрф ледве втрималися в крiслах. Зi столу на пiдлогу полетiли книжки, посуд, що не б'ється. Кiба змiнила курс корабля, щоб уникнути зiткнення з невiдомим тiлом. Нiрф кинувся пiднiмати книжки, та в цю мить знов пролунав голос кiби:
- Невiдомий предмет також змiнив курс i далi переслiдує наш корабель. Роблю другий розворот.
Корабель шарпнувся вбiк.
- Вони можуть збити нас! Скафандри, Рен. негайно скафандри!
Рен поспiшала, але вiд хвилювання нiяк не могла розправити тканини скафандра. Спливали дорогоцiннi секунди. Нарештi м'який скафандр обтягнув тiло. Рен увiйшла в жорсткий зовнiшнiй скафандр, що нагадував середньовiчний рицарський обладунок. Вiн був розстебнутий по шву на грудях, немов розрубаний мечем. Рен стала зручнiше i натиснула кнопку. Половини скафандра зiйшлися, наче стулки морської черепашки.
[Image10.tif]
Нiрф у скафандрi сидiв бiля пульта керування. Тепер вони перемовлялися по радiо.
- Ну, що? - запитала Рен.
- Погано, - вiдповiв Нiрф. - Нас переслiдує ракета. Дивись! - Вiн показав на екран кольорового телевiзiйного телескопа.
Рен побачила довгастий предмет. Один бiк його був яскраво освiтлений промiнням оранжевого сонця, другий-затiнений, зовсiм чорний. Навiть побiжного огляду було достатньо, щоб визначити: це ракета. Вона летiла за кораблем, впевнено наздоганяючи його.
- Невже вони справдi хочуть нас збити? - запитала Рен.
- Не знаю. Важко повiрити.
- Що ж ми робитимемо? Втiкатимемо?
- Втекти ми, звичайно, зможемо. Навряд чи їхня ракета розвине швидкiсть, бiльшу за наш корабель. Та це ж не вихiд! Хiба для цього ми летiли сюди?
- Дивись! - перебила його Рен. - Що це?
На носовiй частинi ракети, яка переслiдувала їх, спалахнула червона зiрка. Вона була така яскрава, що негайно спрацювала система зменшення чутливостi телевiзiйного телескопа. Екран став зовсiм чорний. Рубiново-червона точка - єдиний предмет, який свiтився на ньому, наче око казкового дракона.
- Що вони хочуть зробити? - видихнула Рен. - Вони розплавлять оболонку корабля...
- Розплавлять - катапультуватимемось разом з новим вiдсiком, - рiшуче вимовив Нiрф. - Стривай-но! Здається, вони нам просто сигналять!
Рубiнова цятка дивно замиготiла. Спалах - пауза. Спалах - пауза. Спалахи довшi. Кiлька спалахiв коротших. Довга перерва. Потiм знову така ж серiя спалахiв.
- Вони намагаються зв'язатися з нами. Увiмкни кiбу для розшифрування сигналiв, - сказала Рен.
Нiрф посмiхнувся.
- Кiба не всемогутня. Звiдки їй знати систему сигналiзацiї на Гаммi?
- Увiмкни, я прошу тебе!
Минуло декiлька секунд, i раптом кiба заговорила:
- Сигнали закодованi за старим земним кодом - азбукою Морзе. - Кiба одразу ж почала перекладати: - Вони сигналять: "Ми iз Землi! Ми iз Землi! Дайте вiдповiдь нам. Ми iз Землi! Ми iз Землi...".
- Тут якась помилка! - вигукнув Нiрф.
- Сигналь їм бортовими прожекторами: "Вас зрозумiли. Ми також iз Землi!".
Ракета, що переслiдувала їх, прийняла сигнал i одразу ж замиготiла у вiдповiдь. Кiба перекладала: "Нiрфе, Рен, збавте швидкiсть! Збавте швидкiсть! Не бiйтеся нас!".
- Вони знають нашi iмена! Гальмуй, Нiрфе, гальмуй! Це друзi.
**
*
Тiльки-но вiн увiйшов всередину корабля, одразу зникли всi сумнiви. Це був свiй, земний! Справжня земна людина, одна з тих, яких Нiрф i Рен не бачили понад шiстдесят рокiв. Ще як слiд не розгледiвши космонавта,
Нiрф i Рен кинулись до нього. Вони всмiхалися, перебиваючи одне одного, щось питали, тут же закидали запитаннями й, не дочекавшись вiдповiдi, ставили новi. Радiсть переповнила всiх.
Першою отямилась Рен. Вона раптом вiдчула себе господинею, до якої в дiм зайшов дорогий гiсть.
- Скидайте скафандри! Сьогоднi в нас буде святковий обiд. Нiрфе, приймай гостей, але без мене нi про що не розпитуй. Я зараз!
Вона спритно вискочила iз свого скафандра i швидко подалася в оранжерею.
Космонавт скинув жорсткий скафандр i пригладив рукою русявого скуйовдженого чуба.
- Мене звати Iваном Коршуновим. Я командир космiчного корабля, посланого по вас iз Землi.
- Iван! - iз задоволенням повторив Нiрф, вдивляючись у вiдкрите лице космонавта. - Iван! А де ж решта членiв вашого екiпажу?
- Внизу, на планетi! Вони буквально нарозхват. Всi хочуть їх побачити. Доводиться багато їздити.
- Хiба планета не мертва? - дивом здивувався Нiрф.
- Хто це вам сказав?
- Тут має бути смертельний рiвень радiацiї.
- Нi. Вони ще не знайомi з ядерною енергiєю.
- Але в мене збереглися всi проби. Останнi кiлька мiсяцiв вiд Гамми йшов потужний потiк радiацiї. А ви хiба його не зафiксували?
- Нi... Стривайте-но! - Коршунов засмiявся. - Ну, звичайно ж! Усе ясно. Ви ловили радiоактивнi частинки не з Гамми, а з нашого корабля!
- Що?!
- Останнiм часом ви летiли услiд за нами. Атомнi двигуни нашого корабля були увiмкнутi. Ми почали тодi гальмування. Напевне, ви ловили вiдходи нашого "пального". Ми можемо порiвняти режими роботи наших двигунiв i криву росту спiйманих вами часток. Я певен, що вони збiжаться...
- Нiрфе! Менi ж теж цiкаво! -долинув з оранжереї голос Рен. - Ходiть сюди!
Нiрф з Коршуновим пiшли на її голос. Вона встигла надягти бiле святкове плаття й накрити на стiл. Просто над їхнiми головами з гiлок звисали соковитi плоди.
- Як у раю! - всмiхнувся Коршунов. - Даруйте менi! - крикнув вiн i вибiг з оранжереї. - Я зовсiм забув на радощах передати подарунок, - сказав вiн, з'являючись знову з великим пластмасовим цилiндром у руках. - Це члени нашого екiпажу зiбрали вам квiти з усiх континентiв Гамми.
Вiн розкрив цилiндр, вийняв великий барвистий букет i простяг його Рен. Вона засмiялась.
- Поглянь, Нiрфе, це найкращий букет у нашому життi!
Коршунов дивився на щасливих Рен з Нiрфом i усмiхався.
- Я ще не сказав вам найголовнiшого. Ми посланi сюди, щоб допомогти вам повернутися на Землю. Адже ваш корабель не в змозi здолати зворотної путi. Тут пального для нього нема.
- Але яким же чином це вдасться? Коршунов знизав плечима.
- З моменту вашого вiдльоту з Землi минуло близько трьохсот рокiв. Створено досконалiшi кораблi. Люди пам'ятають про ваш вiдважний i ризикований рейс. I нас послали, так би мовити, на обгiн часу. Ви полетите на нашому кораблi. Ми летiли сюди усього дев'ять рокiв. Отож мушу ще сказати, що ваш метод бiокарти допомiг встановити зв'язок з багатьма населеними свiтами. Ми давно перемовляємося iз деякими з них i знаємо їхнє точне мiсцезнаходження, 3 iншими - шукаємо засобiв спiлкування.
- А як же наш корабель?
- Залишимо на Гаммi як подарунок вiд мешканцiв Землi. Люди Гамми хочуть зберегти його навiчно.