Ну, але це історія з Шуму, такшо хто його знає, як то було насправді? Бо тоді, ясна річ, я народився і всьо помінялося. Спеки випустили свою жінковбивчу заразу, і так пішла моя ма’, і почалася війна, і ми її виграли, і так потихеньку пішла решта Нового Світу. А тута я, ще карапуз, нічо ні про шо не знав, і ясне діло шо я був не єдиний карапуз, нас було багато, але раптом лишилася тіки половина містечка, самі чоловіки, і вони мали дбати про всіх тих карапузів і хлопчиків. Такшо багато і нас повмирало, і я ще вважався щасливцем, бо ясно шо Бен і Кілліан взяли мене до себе, годували мене, ростили мене, вчили мене і загалом дали мені можливість не помирати і далі.
Такшо я типу як їхній син. Ну, більше, ніж типу, але трохи менше, ніж реально син. Бен каже, шо Кілліан постійно зі мною гризеться тіки через то шо дуже про мене дбає, але якшо це правда, то це він якось дуже тупо демонструє, так демонструє, шо цього аж не видно, як на мою думку.
Але Бен — то людина іншого ґатунку, ніж Кілліан, вищого ґатунку людина, тобто він для Прентісстауна ненормальний. 145 чоловік, котрі живуть у містечкові, навіть оті нові чоловіки, в котрих недавно були днінародженя, навіть Кілліан, хоть він трохи меньше, вони всі в кращому разі вважають мене чимось, на шо нема чого й дивитись, а в гіршому — чимось, шо можна вдарити, так шо більшість часу я провожу, думаючи, як би мене побільше ігнорували — бо тоді мене не будуть бити.
Але не Бен, котрого я не можу описати якось інакше, аби при цьому не виглядати дурненьким м’якеньким хлопчиком, такшо й не буду, скажу лишень, шо свого та’ я ніколи не знав, але якби я в один день проснувся і мав вибирати, якби мені сказали шось типу, осьо, хлопче, вибирай кого хочеш, то Бен був би далеко не найгіршим вибором для такої ситуації.
Він насвистує, поки ми підходимо, хоть я його ще не бачу, а він не бачить мене, він усеодно міняє мелодію, бо чує, шо я йду, і нову пісню я пізнаю, Якось рано-вра-га-нці, коли сонечко встава-га-ло, а він каже, шо то любима пісня мої ма’, але я так собі думаю, шо то його любима, бо він її мені насвистує і співає скільки я се’ пам’ятаю. У мене кров ще не вгамувалася після Кілліана, але тута я негайно почуваюся спокійніше.
Хоть це і є пісенька для дітей, я знаю, заткнися.
— Бене! — гавкає Манчі і кидається бігати навколо зрошувальної апаратури.
— Привіт, Манчі, — чую я, повертаючи за ріг, і бачу, як Бен чухає Манчі за вухами. Очі Манчі заплющені, а одна лапа від задоволення лупить по землі, і хоть Бен з мого Шуму явно може сказати, шо я знову сварився з Кілліаном, він каже лишень: — Привіт, Тодде.
— Привіт, Бене, — я дивлюся на землю і підгилюю ногою камінь.
А Шум Бена промовляє Яблука, і Кілліан, і як же ти виріс, і знову Кілліан, і лікоть на згині свербить, і яблука, і обід, і от яка ж теплінь, і все воно тече так плавно і спокійно, ніби ото гарячого дня лежиш десь у струмкові.
— Ти там заспокоївся трохи, Тодде? — нарешті каже він. — Нагадуєш собі, хто ти є?
— Ага, — кажу я. — Але просто чого він постійно до мене так? Чого він не може просто привітатися? Ні тобі доброго дня, тільки «Я знаю, шо ти зробив шось погане і я буду на тебе тиснути, поки не взнаю, шо саме».
— Ну такий він уже є, Тодде. Ти ж це знаєш.
— Ти все так кажеш, — я зірвав стебло молодої пшениці та встромив одним кінцем до рота, не дивлячись на Бена.
— Ти лишив яблука в хаті, правда?
Я дивлюся на нього. Жую стеблину. Він знає, шо я не лишив. Добре знає.
— І не просто так, — каже він, досі чухаючи Манчі. — Не просто так, але неясно, чому.
Він намагається прочитати мій Шум, висіяти з нього якусь правду, а це для багатьох чоловіків узагалі підстава почати бійку, але коли це зі мною робить Бен — то я не проти. Він смикає головою і перестає чухати Манчі.
— Аарон?
— Так, я бачив Аарона.
— Це він із твоєю губою зробив?
— Так.
— От сучий син, — він похмурніє і робить крок уперед. — Треба би мені з ним переговорити.
— Не треба, — кажу я. — Не треба. Інакше в мене буде більше проблем, а так воно не сильно й болить.
Він бере мене пальцями за бороду і піднімає мою голову так, аби бачити поріз.
— От сучий син, — знову каже він, тихіше. Він торкається порізу пальцями, і я сахаюся.