На цьому Віола таксамо робить паузу, але нацейраз уже я чекаю, чи вона заговорить. Вона не заговорює.
— «Він переконав Джессіку Елізабет, нашу голову, заснувати це маленьке поселеня на дальньому березі величезного болота, аби Шум решти Нового Світу ніколи нас не досягнув, якшо ми самі не захочемо. Тут донині таксамо Шумно як і врешті Нового Світу, але це принаймі наші знайомі, принаймі ті, котрим ми довіряємо. Переважно.
Моя робота тут у тому, шо я доглядаю пару пшеничних полів на півночі від поселеня. Відколи твій та’ помер, наші близькі друзі Бен і Кілліан допомагали мені, бо їхня ферма просто посусіцтву. Я вже не дочекаюся, коли ти з ними зустрінешся. Чекай-чекай, ти з ними вже зустрівся! Вони вже потримали тебе на руках і привіталися, такшо бачиш, один день на світі, а в тебе вже двоє друзів. Чудовий початок, сину.
Насправді я впевнена, шо в тебе всьо буде добре, бо ти народився на два тижні зарано. Ясно шо ти вирішив, шо досить уже з тебе, ти захотів побачити, шо цей світ може тобі запропонувати. І я тебе не звинувачую. Небо таке велике і голубе, дерева такі зелені, і це світ, у якому тварини говорять до тебе, дійсно говорять, і ти можеш навіть говорити до них, і тут стільки дивних див, стільки всього чекає тебе, Тодде, шо я місця собі не нахожу від того, шо це не відбувається просто зараз, шо тобі треба чекати, аби побачити все шо ти зможеш, все шо тільки зможеш».
Віола вдихає і каже:
— Тут допис закінчується, а після маленького відступу стоїть «Пізніше», ніби її перервали, — вона дивиться на мене. — Все добре?
— Так, так, — швидко киваю я, мої руки дотепер схрещені. — Давай далі.
Світлішає, сонце насправді встає. Я трохи відвертаюся від неї.
Вона читає.
— «Пізніше.
Вибач, синку, мала на секунду зупинитися, заходив наш священик, Аарон».
Ще одна пауза, ще одне облизуваня губів.
— «Ми такі щасливі, шо він у нас є, хоть я мушу зізнатися, шо про рідний люд Нового Світу він казав речі, з якими я була зовсім незгодна. Місцеві називаються спекли, доречі, і вони стали для нас ВЕЛИКОЮ несподіванкою, бо вони дуже сором’язливі, і попервах ні наші планувальники в Старому Світі, ні наші перші кораблі-розвідувачі навіть не знали, шо вони тут є!
Вони дуже милі сотворіня. Вони інакші, може, примітивні, ми не знайшли в них ні усної ні письмової мови, але я не погоджуюся з тими, хто тут думає, ніби спекли скоріше тварини чим розумні істоти. Аарон недавно проповідував, як Бог чітко розділив нас і їх, і…
Ну, це не найкраща тема для твого першого дня, правда? Аарон щиро і віддано вірить у то в шо він вірить, тому він був нашим стовпом віри всі ці довгі роки, і на випадок, якшо хтось найде цей нотатник і прочитає його, я скажу, шо величезним привілеєм для нас було то, шо він прийшов благословити тебе у твій перший день. Добре?
Але в твій перший день я таксамо скажу, шо принадність влади тобі слід буде вивчити ще до того, як ти виростеш більший, бо це та річ, яка відділяє чоловіків від хлопчиків, хоть і не так, як це уявляють більшість чоловіків.
От і все, шо я тут напишу. Посторонні очі, і таке інше.
Ой, синку, в світі так багато див. Не давай нікому переконати тебе в іншому. Так, життя у Новому Світі важке, я це навіть тут перед тобою визнаю, бо раз уже я почала це всьо записувати, то маю писати чесно, такшо я визнаю, шо мало не впала у відчай. Ситуація в поселені, певно, складніша чим я зараз можу пояснити, і є речі, які ти сам вивчиш, і то скоро — подобаються вони мені чи ні. У нас були проблеми з їжею, і з хворобами, і дуже важко було навіть до того, як я втратила твого та’ і майже здалася.
Але я не здалася. Я не здалася через тебе, через мого прекрасного, прекрасного хлопчика, мого дивовижного сина, котрий може зробити цей світ кращим, котрого я пообіцяла ростити тільки в любові і надії, і котрий, клянуся, побачить, як цей світ стане кращим. Я клянуся.
Бо коли я перший раз взяла тебе на руки нині зранку, і погодувала тебе зі свого власного тіла, я відчула до тебе так багато любові, шо вона мені майже здавалася болем, я так ніби я ледве би змогла витримати ще хоть секунду.
Але то — майже.
І я співала тобі пісню, яку мені співала моя мама, а її мама співала їй і так далі…»
І тут, на диво, Віола співає.