— Медипак, — кажу я. Вона не міняється. — Ме-ди-пак, — повільно кажу я. Показую на своє плече, там, де вона порізана. — У тебе кров.
Нічого.
Я зітхаю і починаю вставати. Вона сіпається і відповзає назад на дупі. Я знову зітхаю, але зліше.
— Я не ображу тебе, — піднімаю медипак. — Це ліки. Вони зупинять кров.
Так само нічого. Може, в ній взагалі нічого нема.
— Дивися, — кажу я і відклацую медипак.
Одною рукою порпаюся всередині, дістаю кровозупинний компрес і зубами розриваю упаковку. У мене, певно, кровить із того місця, де мене перше вдарив Аарон, а тоді дівчинка, такшо я дістаю компрес і притискаю його до ока і брови. Забираю і да, є кров. Я протягую компрес дівчинці, шоб вона таксамо побачила.
— Бачиш? — я показую на око. — Бачиш? Від цього не кровить.
Я роблю крок уперед, один крок. Вона сахається, але вже не так. Я роблю ще крок, тоді ще крок, а тоді я зовсім біля неї. Вона дотепер дивиться на ніж.
— Я його не опущу, такшо навіть не думай, — кажу я і тягнусь компресом до її руки. — Навіть якшо рана глибока, то вона загоїться, лади? Я хочу тобі помогти.
— Тодде? — гавкає Манчі, повний знаків питання.
— Хвилину, — кажу я. — Слухай, у тебе всюди кров, лади? А я можу помогти, шариш? Просто не думай собі більше про різні блінські патики.
Вона дивиться. І вона дивиться. І вона дивиться. Я пробую бути такий спокійний, як насправді не почуваюся. Я не знаю, чого я їй помагаю, чого після того, як вона вгріла мене по голові, але я взагалі не знаю, шо з чимсь робити. Бен казав, на болоті будуть відповіді, але відповідей нема, є лише ця дівчинка, яка кровить, бо я її порізав, хоть вона й заслужила, і якшо я можу зупинити кровотечу, то може це і буде так, ніби я шось роблю.
Я не знаю. Я не знаю, шо робити, такшо просто роблю шо роблю.
Дівчинка дотепер на мене дивиться, дотепер тяжко дихає. Але вона не тікає і не труситься, такшо хто його взагалі знає, шо вона думає, але трохи піднімає руку і повертає її до мене, аби я міг дотягнутися до порізу.
— Тодде? — знову гавкає Манчі.
— Цить, — кажу я, не хотячи більше відлякувати дівчинку.
Я настільки блисько до її тишини, шо моє серце гупає на весь ліс. Я відчуваю, воно ніби затягує мене в бездонну яму, ніби запрошує падати, падати, падати.
Але я тримаюся, чесно тримаюся. Тримаюся і притискаю компрес до її руки, розтираю поріз, доволі глибокий поріз, розтираю, аж поки він трохи стягується і перестає кровити.
— Обережно, — кажу я. — Це не на постійно. Обережно, поки твоє тіло буде гоїти решту, лади?
А вона просто глянула на мене.
— Лади, — кажу я до всіх, так само як до себе, бо коли вже це зроблено, то шо далі?
— Тодде? — гавкає Манчі. — Тодде?
— І давай більше без палок, домовились? — кажу я дівчинці. — Давай ти більше не будеш мене бити.
— Тодде? — знову Манчі.
— І мене, ясна річ, звати Тодд.
І тут, оце тут, оце якраз тута у блідому світлі, це я побачив маленький натяк на початок усмішки? Правда?
— А ти?.. — кажу я, дивлячись у її очі так глибоко, як дозволяє тиск у грудях. — Ти мене розумієш?
— Тодде, — гавкання Манчі починає звучати надривно.
Я повертаюся до нього.
— Шо?
— Тодде! ТОДДЕ!!!
А тоді ми всі чуємо. Хтось продирається крізь кущі, ламає галузки, голосно тупотить, і Шумить, і Шумить, і, блін, Шумить.
— Уставай, — кажу я дівчинці. — Уставай! Зараз же!
Я хапаю рюкзак і вдягаю його, а дівчинка виглядає налякано, але безкорисно-безпомічно налякано, і я знову кричу їй: «Пішли!» — і хапаю за руку, вже не думаючи про поріз, я пробую підняти її на ноги, але вже пізно, і чути крик, і рев, і звук, ніби цілі дерева валяться, і ми з дівчинкою можемо хіба оглянутись, і це Аарон і він лютий і покалічений і летить просто на нас.
8. Ніж і вибір
Він нас доганяє за три кроки. Я ще навіть не встигаю попробувати втікти, а він набігає на мене з виставленими вперед руками, хапає мене за шию, кидає мною об дерево.
— Ти мала ПОГАНЬ! — кричить він і втискає великі пальці в моє горло.
Я б’ю його по руках, пробую порізати його моїм ножем, але мій рюкзак упав, і лямка притиснула мою руку до дерева, такшо він може мене душити, скільки йому схочеться.
Його лице то кошмар, жахливе видовище яке я ніколи не забуду якшо виберуся з цього. Крокл відкусив його ліве вухо і довгу смужку м’яса зі щоки. Через дірку видно зуби, а ліве око вибульчене так ніби його голова зупинилася під час вибуху. На його шиї і лиці є ще й інші рани, одяг порваний, кров практично всюди, я навіть бачу зуб крокла, який торчить із глибокої рани в нього на плечі.