Він зупинився, — а паузи для Гаррі були нехарактерними, — і я почекав, знаючи, що зараз буде щось важливе і важке.
— Інколи навіть після цього, тобі доведеться їх відпускати. І неважливо наскільки вони заслуговують цього. Якщо вони занадто... на виду, на приклад. Якщо справа прикличе забагато уваги, тобі доведеться їх відпускати.
* * *
Отакі були справи. У Гаррі, як і завжди, були відповіді для мене. Коли я був не до кінця впевненим, я чув нашіптування Гаррі у своїх вухах. Наразі я був упевненим, але я не мав доказів того, що Доукс не був просто дуже злим і підозрілим копом, а розрізати на шматочки поліцейського точно було не чимось таким, що би не привернуло уваги всього міста. Після недавньої передчасної кончини детектива ЛаҐерти поліцейська ієрархічна машина явно буде занадто чуттєвою ще й до другого полісмена, який послідував би аналогічним шляхом.
Яким би необхідним це не здавалось, сержант Доукс знаходився поза зони доступності для мене. Я міг скільки завгодно милуватися каштановим Ford Taurus, що примостився під деревом, але от зробити з цим нічого не міг, окрім як сподіватися на щасливий випадок. Наприклад: падіння піаніно на голову сержанта Доукса. Хоча, на жаль, все що мені лишалося — це примітивне везіння.
Проте сьогодні не було ніякого везіння для бідолашного Розчарованого Декстера; піаніно з вікон Маямі останнім часом вилітали трагічно рідко. Тому я лишився у своїй халупці, крокуючи по підлозі у розчаруванні, і кожного разу, коли я виглядав із вікна — мене очікував Ford Taurus, що був такою перешкодою на моє шляху. Спогади того як лише годину назад я радісно планував, глухо стукали по вухах. Невже Декстер не зможе покинути квартиру і погратися? На жаль, ні, Темний Мандрівнику. Декстер взяв тайм-аут.
Хоча була ще одна конструктивна річ, яку я міг зробити, навіть якщо мене зажали у власній квартирі. Я вийняв з кишені зім'ятий шматок паперу з катера МакҐрегора і розправив його, від чого мої пальці стали липкими — на папірці залишався клей із теплоізоляційної стрічки, до якої він і прилипнув. «Рейкер» і номер телефону. Більше, ніж достатньо, аби звернутися до одного із довідників, в який я мав доступ зі свого комп'ютера. Через кілька хвилин я так і зробив.
Номер належав мобільному телефону, який був зареєстрований на містера Стіва Рейкера, що мешкав на Тайгертейл Авеню в Коконат Гроув. У результаті невеличкої перехресної перевірки я дізнався, що містер Рейкер був професійним фотографом. Звісно, все це могло бути звичайним збігом. Впевнений, що по всьому світі існують багато Рейкерів-фотографіф. Я пробігся по "жовтим сторінкам" і виявив, що той Рейкер, який цікавив мене, мав спеціалізацію. Його оголошення займало чверть сторінки і наголошувало: «Запам'ятайте Їх такими, якими вони є Зараз».
Рейкер спеціалізувався на дитячих фотографіях.
Теорія випадковості могла відправлятися на смітник.
Темний Мандрівник поворухнувся і, смакуючи чергову розвагу, видав короткий смішок, а я розпочав планування поїздки на Тайгертейл Авеню задля попередньої короткої рекогносцировки. Та й це було зовсім недалеко. Я міг прямо зараз же поїхати і...
І сержант Доукс рушив би слідом, аби продовжити гру, яка називалася «Злови Декстера за хвіст». Чудова ідея, старий. Це позбавить Доукса від стомлюючого розслідування, коли Рейкер в один прекрасний день зникне. Сержант може прямо відразу мене забирати, не витрачаючи сил на всяку нудну рутину.
І коли ж тоді міг зникнути Рейкер? Як важко жити, коли в твоєму полі зору була настільки видатна мета, і тримати себе у вузді. Проте опісля декількох годин, Доукс все ще знаходився через вулицю від мене, а я все ще був у себе в квартирі. Що ж робити? Хоча тут був і плюс: того, що бачив Доукс, явно було недостатньо, аби зробити проти мене якісь рішучіші дії, аніж просте стеження. А потім слідував величезний список мінусів: якщо Доукс продовжить стеження, то я буду змушений залишатися в образі вихованого лабораторного пацюка, уникаючи чогось більш смертельного, ніж рух на шосе Палметто в годину пік. З цього нічого не вийде... На мене тиснув не тільки Темний Мандрівник, але і час. Перед тим як часу лишиться занадто мало, мені треба було знайти якісь докази того, що Рейкер був саме тим фотографом, який і знімав фото МакҐрегора; і якщо виявиться, що це правда, то належить провести з ним різку і цілком конкретну розмову. Коли містер Рейкер з'ясує, що його клієнт, МакҐрегор, відправився туди, куди вирушає вся мертва плоть, то втече за далекі гори. А якщо мої колеги з поліцейського управління, не дай Бог, зв'яжуть кінці з кінцями, то життя Лихого Декстера може стати вельми некомфортним.