Завжди приємно, коли хід подій підказує, що ваша висока оцінка власної особистості іноді виявляється виправданою. Але в даному випадку на кону стояло щось більше, ніж самооцінка Декстера. Якщо Доукс був змушеним щось приховувати, я міг опинитися на крок ближчим до того, аби відновити своє заняття.
Лихий Декстер доволі гарний у деяких речах, і частину із них можна було здійснювати публічно. Зокрема, він відмінно вмів користуватися комп'ютером для пошуку інформації. Я розвинув у собі цю здатність, аби бути повністю впевненим у своїх нових друзях типу МакҐрегора і Рейкера. Окрім уникання малоприємного помилкового розчленування не тієї людини, я ще любив спілкуватися з подібними типами у віртуальному просторі, щоб підтвердити їх хобі із необачними доказами їх минулого життя до того, як я відправлю своїх «товаришів по іграх» в країну снів. Загалом, комп'ютери та інтернет — прекрасні інструменти для пошуку подібних речей.
Тож якщо Доукс був змушеним щось приховувати, гадаю, я міг би до цього докопатися або щонайменше зачепитися за тонку нитку, яку стану розмотувати до тих пір, поки темне минуле сержанта не почне виповзати на світ. А знаючи Доукса, як знав його я, у мене були всі причини вважати, що це буде доволі гнітючим і Декстеронагадуючим. А коли я дізнаюся це дещо... Напевно, я виглядаю наївним, вважаючи, ніби зумію використовувати гіпотетичну інформацію, щоб змусити його злізти з моєї шиї, але шанси — і непогані — у мене були. Ні, я, звичайно, не зіткнуся з ним обличчям до обличчя і не вимагатиму, аби він припинив, а якщо він цього не зробить, то... Пряма конфронтація з Доуксом була б з мого боку не найрозумнішим кроком. Крім того, це тхнуло шантажем, до якого я ставлюся різко негативно. Проте інформація — це сила, і я безумовно зміг би знайти спосіб використати те, що знайду: наприклад, дати Доукс подумати над чимось, що б не включало стеженням за Декстером і згортанням його Хрестового походу в ім'я Порядності. А людина, яка розуміє, що на ньому горять штани, має доволі мало часу, аби нервувати за те, у кого ж опинилася коробка з сірниками.
Я радісно пройшов по коридору від офісу капітана, повертаючи назад до мого кабінету в лабораторії речових доказів, аби приступити до роботи.
Через кілька годин я мав вже майже все, що мені і було потрібно. Досьє сержанта Доукса на диво містило малу кількість подробиць. І декілька з них змусило мене залишитися із роззявленим ротом: у Доукса було ім'я! Альберт — чи хтось його так називав хоча б колись? Не думаю. А я-то думав, що його ім'я Сержант. Та й місце народження у нього було: у Вайкросі, Джорджія. Де ж кінець цим чудесам? Було ще, навіть краще; до того, як він прийшов у департамент, сержант Доукс був.. сержантом Доуксом! В армії. Більше того — в армійському спецназі. Уявивши Доукса в компанії лихих зелених беретів, маршируючими поряд з Джоном Вейном, я не зміг придумати нічого розумнішого, ніж як взятися наспівувати військовий марш.
Було перераховано декілька похвал і медалей, але я не знайшов ніяких посилань на проявлення героїзму, за які він би міг їх заробити. Все ж, дізнавшись про цю людину, я почав відчувати себе більш патріотично. Значна частина досьє практично не вміщувала у собі будь-яких деталей. Єдина річ, яка вирізнялася між іншими — це відрізок служби у вісімнадцять місяців, названий «спеціальним завданням». Доукс служив в якості військового радника в Ель-Сальвадорі; повернувшись додому, він пропрацював шість місяців в Пентагоні, а потім, вийшовши у відставку, ощасливив своєю появою наше благословенне місто. Поліцейський департамент Маямі, страшно зрадівши появі прикрашеного нагородами ветерана, відразу запропонував йому вельми вигідний контракт.
Значить, Ель-Сальвадор... Не будучи фанатом історії, я все ж пригадав, що події в цій країні були схожими на фільм жахів. Тоді на Брікелл Авеню проходили марші протесту. Я не пам'ятав їх причин, але це можна було без зусиль з'ясувати. Я знову запустив комп'ютер, вийшов в онлайн і, великий Боже, отримав те, що хотів. Ель-Сальвадор в часи Доукса являв собою цирк із трьома аренами, на яких постійно ґвалтували, катували, знущалися, вбивали і обзивали один одного непристойними словами. Чому ніхто не здогадався запросити в цей благословенний край мене?
Я отримав купу інформації, розміщеної на сайтах правозахисних груп. Вони дуже голосно, майже верескливо, повідомляли про те, що там відбувалося. Все ж, з галасливих протестів нічого не вийшло. В кінці кінців, це ж були лише правозахисники. Мабуть, це дуже розчаровує: навіть у PETA8 добиваються кращих результатів. Ці ж бідолахи проводили розслідування, публікували результати, що розповідають про зґвалтування, електроди та інші знаряддя тортур, як залізні стрижні в задньому проході, і супроводжували свої дослідження фотографіями, діаграмами та списками нелюдських монстрів, які приносили страждання широким людським масам.