— Ну що ж, Коді, — сказав я. — Прийшов час повбивати декількох рибок.
Він посміхнувся: дуже рідке явище.
— Гаразд.
Хлопчик дивився на мене, не моргаючи, коли я показував йому як надягати наживу на гак. Після цього він спробував зробити це самостійно; дуже повільно і обережно він проштовхував гачок, аж поки той не показався з іншого боку. Він поглянув на гак, потім на мене. Я кивнув і він перевів погляд на наживу, доторкнувшись до того місця, де гак пробив панцир.
— Добре, — сказав я. — Тепер кинь у воду.
Він подивився на мене.
— Там водиться риба. — пояснив я.
Коді кивнув, направив свою вудку за борт катера і натиснув кнопку пуску на котушці спінінга «Зебко», щоб опустити наживку у воду. Я теж закинув гачок із наживкою, і ми сіли чекати, повільно погойдуючись на хвилях.
Я спостерігав за Коді, який повністю сконцентрувався на ловлі. Ймовірно, це було результатом поєднання води і маленького хлопчика, але я не міг не подумати про Рейкера. Незважаючи на те, що я не зумів як слід вивчити його, все ж допускав, що він таки був винним. Як міг вчинити Рейкер, дізнавшись про смерть МакҐрегора? Швидше за все вдарився б у паніку і спробував зникнути... та тим не менш, чим більше я про це розмірковував, тим більше питань у мене виникало. Люди не схильні відмовлятися від усього свого минулого життя і починати щось заново. Мабуть, якийсь час він вів себе обережно. І якщо так, то я міг присвятити трохи часу новому члену свого ексклюзивного списку світських знайомств — тому, хто був творцем Виючого Овоча на Пн-Зх. Четвертій Стріт. Може здатися, що це змахує на заголовок одного з оповідань про Шерлока Холмса, але моє розслідування від цього не ставало менше терміновим і важливим. Коли-небудь, як-небудь я мусив...
— Ти будеш моїм татом? — запитав Коді раптово.
На щастя, в моєму роті нічого не було, тому я не подавився, але на мить я таки відчув як ніби в горлі у мене щось застрягло; щось розміром з індичку на День подяки. Коли я таки зміг дихати, мені вдалося пробурмотіти:
— Чому ти питаєш?
Він все ще дивився на свою вудку.
— Мама каже може.
— Справді? — сказав я, а він кивнув, не підводячи очей.
Моя голова завертілась. Що Рита собі думала? Я був таким зайнятим роботою у тараненні свого маскування прямо у горлянку Доукса, що ніколи й не думав про те, що відбувається у Ритеній голові. Схоже, я мав би таки це зробити. Чи могла вона насправді думати, що, що.. оо, це просто немислимо! Проте, я думаю, що це мало сенс, враховуючи те, що мова йшлася про людську істоту. На щастя, я нею не був, тому мені-то ця думка здавалося повністю абсурдною. Мама каже може? Може я буду Кодіним батьком? Значить, ее...
— Ну. — сказав я, що уже було чудовим початком розмови, враховуючи, що я не мав жодної уяви, що казати опісля. Але мені повезло: як тільки до мене дійшло, що нічого зв'язного не вилетить із мого рота, вудка Коді стрімко засіпалась.
— Ти впіймав рибу! — вигукнув я, і на наступні декілька хвилин Коді був зайнятим тим, що намагався утримати свою котушку на вудці. Рибина кілька разів різко металася в сторону, робила зигзаги вправо, вліво, під катер, а потім брала курс прямо на горизонт. Але потрохи, незважаючи на декілька втеч від катеру, Коді зумів підвести рибу ближче. Я показав йому, як тримати кінець вудки вище, змотувати волосінь і підводити рибину до того місця, де я міг би схопити її руками і кинути в катер. Коді з цікавістю спостерігав, як вона плюхнулась на палубу, почала звиватися, б'ючи по дошках роздвоєним, схожим на вилку хвостом.
— Блакитний каранг, — сказав я. — Дуже сильна риба.
Я нахилився, аби зняти її з крючка, але вона виривалася занадто сильно, тому я так і не зміг її схопити. З рота риби почала стікати кров на мою чистісіньку палубу, що трохи мене засмучувало.
— Фу, — сказав я. — Думаю, вона проковтнула гачок. Нам доведеться її розрізати.
Я дістав свій обробний ніж із чорного пластикового чохла і поклав його на палубу.
— Буде багато крові. — попередив я Коді.
Мені не подобалась кров і я не хотів бачити її на своєму катері, навіть якщо це була кров риби. Я зробив два кроки, аби відкрити шафку, і дістав старий рушник, який тримав для чисток.
— Ха. — почув я з-за спини м'який голос. Я повернувся.
Коді взяв ножа і встромив його у рибу, споглядаючи як та намагалася відповзти від леза, а потім ще раз обережно встромив його. На другий раз він вдарив глибше, прицілюючись у зябра, і на палубу ринув потік крові.