— Кросворди? — перепитав Палатино. — Але, на жаль, кросворди муситимемо складати про те, хто висадився у Марсалі.
— І слава Богу, якщо читач враз напише у «Гарібальді», — гигикнув Сімей.
— А от у іноземних кросвордів питання самі по собі є загадками. Якось в одній французькій газеті написали друг простих, а розгадка — гербарник, бо простий — це не лише простак, а й лікарська рослина — semplpisi.
— Це справа не для нас, — мовив Сімей, — наш читач не лише не знає, що таке лікарські рослини, а й що робить чи хто такий гербарник. Гарібальді, чи чоловік Єви, чи мати теляти — це загальновідомі поняття.
Цієї миті у розмову втрутилася Майя, її обличчя було осяяне майже дитячою усмішкою, ніби вона збиралася утнути якусь халамидницьку витівку. Вона сказала, що кросворди — це добре, та читач має очікувати на наступний номер, щоб знати, чи правильно розгадав кросворд. Але ми можемо вдати, нібито у попередніх номерах започаткували конкурс на найдотепніші розгадки читачів. Приміром, казала вона, ми нібито попросили давати якнайдурніші відповіді на так само дурні питання.
— Якось в університеті ми розважалися тим, що складали нісенітні питання та відповіді. Наприклад: чому банани ростуть на пальмах? Бо якби росли на голій землі, то їх би враз з’їдали крокодили. Чому лижі ковзають на снігові? Бо якби вони ковзали лише по кав’яру, то зимові види спорту стали б занадто дорогими.
Палатино загорівся:
— Чому Цезар перед смертю спитав: Tu quoque Brute?[50] Та тому, що подивувався, що удари йому завдавав не Сципіон Африканський[51]. Чому ми пишемо зліва направо? Бо інакше речення б починалися з крапки. Чому паралелі[52] ніколи не перетинаються? Бо якби перетиналися, то ті, хто робить на них вправи, пороздирали б собі ноги.
Решта теж розпалилася, у гру вступив Браггадочо:
— Чому пальців — десять? Тому, що якби було шість, то і заповідей було б шість і, наприклад, не заборонялося б красти. Чому Бог — ідеальний? Бо якби не був ідеальним, то був би моїм кузеном Густавом.
Я теж долучився: чому віскі вигадали у Шотландії? Бо якби його вигадали японці, то він би звався саке і його не можна було б пити з содовою. Чому море таке безмежне? Бо там забагато риби, й було б нерозумно тримати її всю у Великому Сен-Бернарі[53]. Чому курка співає сто п’ятдесят[54]? Бо якби співала 33, то була б Великим майстром масонства?
— Стривайте, — мовив Палатино. — І чому келихи зверху відкриті, а знизу — закриті? Бо якби було навпаки, то всі бари збанкрутували б. Чому мама — це завжди мама? Бо якби вона одночасно була ще й татом, то гінекологи не знали б, що їм робити. Чому нігті ростуть, а зуби — ні? Бо тоді б невротики гризли собі зуби. Чому зад — внизу, а голова — вгорі? Бо інакше було б надзвичайно важко спроектувати туалет. Чому ноги згинаються всередину, а не назовні? Бо тоді б у літаку було дуже небезпечно під час вимушеної посадки. Чому Христофор Колумб плив за вітром-зефіром? Бо якби плив за левантійцем[55], відкрив би Фрозиноне[56]. Чому на пальцях ростуть нігті? Бо якби там були зіниці, то були б очі.
Гру вже було годі зупинити, тож знову встряла Фрезія: «Чому пігулки аспірину не схожі на ігуану? Бо тоді уявіть, що б сталося, якби було навпаки. Чому пес умирає на могилі хазяїна? Бо там немає дерева, під яким можна попісяти, тому через три дні у нього репається сечовий міхур. Чому прямий кут вимірюється дев’яноста градусами? Питання неправильне: він нічого не вимірює, це його всі вимірюють».
— Досить, — мовив Сімей, хоч і не міг стримати усмішки. — Це заняття для студентів. Ви забуваєте, що наш читач — не інтелектуал, що начитався сюрреалістів, які називалися витонченими тілами — cadavre exquis[57]. Він усе братиме на віру й гадатиме, що ми навіжені. Ну ж бо, панове, ми тут розважаємося, але це зараз не на часі. Повернімося до серйозних пропозицій.
Так забракували рубрику «питання-відповідь». Прикро, бо то було б весело. Утім, через цей трапунок я пильніше придивився до Майї Фрезії. Якщо вона така дотепна, то, мабуть, і гарна. Й справді, вона по-своєму гарна. А чому по-своєму? Я ще не збагнув, у чому те «своє», але мені вже стало цікаво.
Утім, Фрезія, вочевидь, була розчарована, намагалася запропонувати щось таке, у чому почувається на коні.
— Незабаром перший тур відбору книг на премію «Стрега»[58], хіба ми не повинні щось про це написати? — спитала вона.
— Ох, ви, молодь, завжди зі своєю культурою. То добре, що ви не отримали диплом, бо тоді б запропонували мені критичний есей на п’ятдесят сторінок.
— Хоч я й не закінчила університет, але я читаю.
— Ми не можемо багато уваги приділяти культурі, бо наші читачі читають щонайбільше «La gazzetta dello sport»[59]. Однак, маєте рацію, у газеті має бути шпальта, не скажу, щоб культурна, але, скажімо, «про культуру та видовища». Але про прийдешні культурні події треба писати у формі інтерв’ю. Адже інтерв’ю з автором заспокоює, бо жоден письменник не казатиме поганого про свою книжку, а тому читачу не доведеться читати злостиву, нищівну, занадто образливу критику. Однак усе залежить від запитань: не треба забагато розповідати про книгу, а описати письменника чи письменницю, може, навіть не забувши згадати про їхні страхи та слабкості. Пані Фрезіє, ви добре вмієте складати історії про пристрасну дружбу. Поміркуйте про інтерв’ю, певна, річ, вигадане, з котримсь із письменників, що зараз у моді. Якщо писатимете про кохання, дізнайтеся у письменника чи письменниці про їхнє перше кохання й, може, навіть додайте кілька недобрих слів про конкурентів, надайте книзі людяності, щоб вона стала зрозумілою навіть хатній господарці, так, щоб вона не жалкувала згодом, що не прочитала тієї книги — зрештою, хіба хтось читає книжки, на які пишуть рецензії у газетах? Богу дякувати, якщо її взагалі хоч автор прочитав, та коли подивитися на деякі книжки, то складається враження, що автор їх таки не читав.
— Святий Боже, — мовила Майя Фрезія, закотивши очі, — мені не звільнитися від прокляття оповідок про пристрасну дружбу...
— Ви ж не гадали, що я кликав вас, щоб ви писали статті про економіку та міжнародну політику?
— Я припускала таке. Але сподівалася, що помиляюся.
— Ну ж бо, до праці. Не сердьтеся, ліпше вигадайте щось годяще, ми всі цілковито вам довіряємо.
VI
Середа, 15 квітня
Пригадую день, коли Камбрія мовив: «Я якось чув по радіо, що, за деякими дослідженнями, забруднення довкілля впливає на розмір пеніса у молодших поколінь, але, як на мене, проблема стосується не лише синів, а й їхніх татусів, які завжди дуже пишаються розмірами стручечка у свого синочка. Пригадую, коли народився у мене син і мені у відділенні, де лежать новонароджені у лікарні, показали, які у нього яєчка, я пішов вихвалятися ними перед усіма колегами».
— У всіх новонароджених хлопчиків величенькі яйця, — мовив Сімей, — й усі татусі реагують саме так. Утім, знаєте, у пологових будинках часто плутають бирки, то, може, з усією повагою до вашої дружини — то не ваш син?
53
Перевал у Альпах, що поєднував Північну Італію з Центральною Європою ще за часів Римської імперії.
57
Гра, яку приписують французьким сюрреалістам: на аркуші паперу створюються частини малюнка, який треба зібрати гуртом довільно чи за правилами. Грають також словами.