XII
Понеділок, 11 травня
Сімей скликав нас наступного понеділка.
— Костанца, — мовив він, — у своїй статті про гуляльниць при дорозі вживає вислови: «вчиняти безлад», «осатаніти», «балаболити» й пише про шльондру, яка каже: «пішов ти на...».
— Але ж так воно й є, — заперечив Костанца. — Зараз уже всі лаються навіть на телебаченні, а слово «хрін» вживають уже навіть панянки.
— Нас не цікавить те, що робить вище товариство. Ми маємо зважати на читачів, які досі бояться лайливих слів. Треба висловлюватися манівцями. Твоя думка, Колонно?
Я запропонував:
— Як на мене, цілком підійдуть вислови: неабияка плутанина, лють, порожні балачки, йти на чотири вітри.
— І хтозна, що роблять на тих чотирьох вітрах, — гигикнув Браггадочо.
— Про те, що роблять на чотирьох вітрах, ми розповідати не повинні, — відповів Сімей.
Потому ми взялися за інше. За годину, коли зібрання скінчилося, Майя відвела убік нас із Браггадочо.
— Я більше не беру участі у розмові, бо кажу завжди невлад, але гадаю, було б добре надрукувати натомість довідничок.
— Довідник — чого?
— Таж лайливих слів, про які говорили.
— Але ж про них говорили годину тому! — перебільшено обурюючись, відповів Браггадочо, дивлячись на мене, мовляв, бачиш, отак вона завжди чинить.
— Пусте, — мовив я втішливо, — якщо вже Майю не полишали ці думки... Ну ж бо, Майє, сміливіше, розповідай свої найпотаємніші задуми.
— Отож, було б добре підказати людям, що кожного разу, коли їм захочеться висловити здивування чи прикрість, можна висловитись так: «О, зовнішній органе чоловічої статево-сечової системи, що має вигляд циліндричного виросту у пахвині, у мене вкрали гаманець!
— Та це ж скажена кобила! — мовив на те Браггадочо. — Колонно, підійдеш згодом до мого столу, я хочу тобі дещо показати?
Ми з Браггадочо розійшлися, але я не спускав очей з Майї, бо оті прояви аутизму (якщо це були вони) мене чимраз дужче зачаровували.
Вже всі пішли, сутеніло, у світлі настільної лампи Браггадочо розкладав низку копій.
— Колонно, — повів він, затуляючи руками свої папірці, ніби прагнучи, щоб їх більше ніхто не побачив, — дивись, які папери я знайшов в архіві. Наступного дня після того, як тіла вбитих виклали на площі Лорето, труп Муссоліні перевезли в інститут судової медицини університету, щоб зробити розтин. І ось що написав у своєму звіті лікар, читай:«Інститут судово-медичної експертизи Королівського міланського університету, професор Маріо Каттабені[115], протокол про проведення некроскопії № 7241 від ЗО квітня 1945 року трупа Беніто Муссоліні, що помер 28 квітня 1945 року. Тіло, готове до розтину, без одягу, лежить на столі для автопсії. Вага — 72 кг. Зріст можна визначити тільки приблизно — 166 см, оскільки внаслідок травми череп значно ушкоджено. Обличчя спотворене внаслідок численних поранень від вогнепальної зброї та побоїв, через які риси обличчя впізнати неможливо. Форму голови визначити неможливо, адже череп пошкоджено внаслідок значного пошкодження черепно-лицьових кісток...» Перескочимо:
«Кістки черепа повністю розтрощено, глибоке проломлення всієї тім’яно-потиличної ділянки з лівого боку голови, розчавлено очну ділянку з того ж боку, де очне яблуко має розірваний та плюсклий вигляд, скловидне тіло ока повністю витекло; жирова тканина орбіт, яка відкрита внаслідок розривів у багатьох місцях, без крові. На передньо-медіальній та лобно-потиличній ділянці ліворуч є два широкі прямі ушкодження шкіряного волосяного покриву, з рваними краями, завширшки майже 6 см кожне, крізь які видно оболонку головного мозку. У потиличній ділянці, праворуч від середніх структур мозку, є два отвори, розташовані поряд, з опуклими, нерівними краями максимального діаметра майже два см, крізь які видно кашоподібну мозкову речовину без слідів кров’яної інфільтрації». Зрозумів? Кашоподібна мозкова речовина!
Браггадочо ось-ось почне стікати потом, руки у нього трусяться, на нижній губі виблискує краплина поту, він скидається на гурмана, який почув, як пахнуть смажені мізки чи смачна страва з тельбухів або гуляш. Він продовжував читання:
«На потилиці, недалеко від середніх структур мозку — широка рвана рана діаметром майже 3 см, краї загорнулись назовні, без кров’яної інфільтрації. У правій скроневій ділянці — два отвори, розташовані поряд, краї ледь рвані, без кров’яної інфільтрації. У лівій скроневій ділянці є широкий рваний отвір з краями, вивернутими назовні, та слідами кашоподібної мозкової речовини. Великий вхідний отвір у слуховому каналі лівої вушної раковини: обидва поранення мають типові ознаки ран, завданих після смерті. На корені носа — маленька рвана рана з уламками кістки з краями, вивернутими назовні, та незначною кров’яною інфільтрацією. На правій щоці — три отвори, за якими глибока наскрізна рана з вихідним отвором ззаду під кутом углиб та вгору з вирвоподібними краями, спрямованими всередину, без кров’яної інфільтрації. Розтрощена у кількох місцях щелепа з порізами м’яких тканин та піднебіння, які мають ознаки поранень, завданих після смерті».
— Перескочу ще трохи, бо тут описують розташування ран, адже нас не цікавить, як і куди його було поранено, для нас досить знати, що його застрелили. «Оболонку головного мозку пошкоджено, локалізовані численні зміщені рухомі тканини, завдяки чому відкритий доступ у внутрішньочерепну порожнину, товщина склепіння потиличної кістки у межах норми. Тверда мозкова оболонка плюскна, з широкими порізами у передній частині: слідів епі- чи екстрадурального крововиливу не виявлено. Головний мозок зміщений не in toto[116]через те, що мозочок, міст, середній мозок та нижня частина нижніх мозкових доль набули кашоподібного вигляду, утім, без слідів кров’яної інфільтрації...»
Він повсякчас повторював слово «кашоподібний», яким зловживав професор Каттабені, — певна річ, його вразило, що труп перетворили на кашоподібну речовину, — тому він повторював те слово майже з насолодою, часом так, що замість однієї літери «п» вчувалося дві. Мені спадала на гадку «Комічна містерія» Даріо Фо[117], де селянин гадає, що насититься їжею, про яку повсякчас мріє.
— Йдемо далі. «Непошкодженою є лише частина опуклості обох півкуль мозку, мозолясте тіло довгастого мозку: судини основи черепа між рухомими фрагментами через розтрощення всього черепа вирізняються лише частково, а також там, де вони з’єднуються з речовиною головного мозку, передні судини головного мозку, що знаходяться між означеними стволами мозку, мають неушкоджені стінки...»
Отже, ти гадаєш, що лікар, до всього ще й переконаний, що перед ним лежить труп дуче, був спроможний збагнути, ким є та купа розчленованої плоті та кісток? Та й як він міг це зробити спокійно у кабінеті, у якому (як писали) снували туди-сюди люди, журналісти, партизани, захоплені роззяви? Де люди розмовляли про нутрощі, які забули на кутку столу й де дві медсестри бавилися тими потрухами, наче у пінг-понг, жбурляючи одна одній шматки печінки чи легенів?
Розповідаючи, Браггадочо скидався на кота, який нишком заплигнув на стіл до м’ясника: якби він мав вуса, то вони б зараз настовбурчилися та затремтіли...
— А якщо продовжиш читати, то зауважиш, що у протоколі нічого не написано про виразку шлунка, попри те, що ми всі знаємо, що Муссоліні її мав, так само як ані слова не знайдеш про сифіліс, хоча повсякчас пліткували, що у покійного була пізня стадія сифілісу. Поза тим зауваж, що Георг Захарія, німецький лікар, який лікував дуче у Сало, згодом засвідчив, що його пацієнт мав знижений тиск, анемію, збільшену печінку, шлункові спазми, лінивий кишечник та хронічні закрепи. А за результатами розтину все ніби нормально: печінка нормальних розмірів та вигляду як на поверхні, так і в розтині, здорові жовчні шляхи, нирки та надниркові залози не ушкоджені, сечовивідні шляхи та статеві органи — в нормі. Прикінцеве зауваження: «Частини того, що лишилось від головного мозку, занурили у формаліновий розчин для подальшого анатомічного та гістопатологічного огляду, фрагмент кори головного мозку за проханням санітарної служби командування V військового підрозділу (Кельвін С. Драєр) відправили лікареві Вінфреду Г. Оуверголстеру у психіатричну лікарню Св. Єлизавети у Вашингтоні». Решту не читатиму, все.