Ще однією темою було те, як треба викривати брехню. У нашої газети ще не було читачів, тому, хай що ми напишемо, нікому нас викривати. Однак якість газети визначається ще й її здатністю відповідати на викриття, надто коли йдеться про газету, яка не боїться взятися за падло. Для того, щоб підготуватися до справжніх викривальних статей, які з’являться згодом, треба було скласти кілька листів від читачів, які потім наша редакція спростовуватиме. Щоб показати замовнику, з якого ми тіста.
— Я вчора про це розмовляв з паном Колонною. Він прагне, так би мовити, дати добрий урок з техніки викриття.
— Гаразд, — мовив я. — Для прикладу візьмемо показовий випадок, це не лише вигадка, а скажемо прямо — перебільшення. Це пародія на викривальний лист, який кілька років тому надрукували в «Експресі». Редакція газети буцімто отримала листа від такого собі Пречізо Зментучча[46], ось я вам його прочитаю:
Шановний головний редакторе, стосовно статті «На свята не бачу», яка вийшла у минулому номері вашої газети авторства Алетео Веріта, хочу уточнити таке. Неправда, я не був серед тих, хто вчиняв замах на Юлія Цезаря. Як Ви можете побачити у свідоцтві про народження, яке я додаю, я народився у Молфетті 15 березня 1944, отже, за багато століть після нещасного випадку, який я, з іншого боку, засуджую. Мабуть, пан Веріта зрозумів мене хибно, коли я сказав, що завжди святкую разом з кількома друзями 15 березня 44 року.
Так само неправда, що я згодом сказав тому Бруту: «Побачимося у Філіппі». Уточнюю, що я ніколи не знався з паном Брутом, про якого ще вчора взагалі забув. Під час нашого телефонного інтерв’ю я справді сказав панові Веріта, що незабаром піду на зустріч з чиновником міської управи з транспорту Філіппі, це було сказано стосовно руху транспорту. У цій розмові я не казав, що найматиму убивць, щоб прибрати цього навіженого зрадника Юлія Цезаря, а прошу про те, щоб прибрали рух транспорту на майдані Юлія Цезаря. Щиро Вам дякую, Ваш Пречізо Зментучча.
Що ж вдієш з таким ґрунтовним викриттям, щоб не втратити обличчя? А ось гарна відповідь.
Зважаю на те, що пан Зментучча не заперечує, що Юлія Цезаря було убито під час березневих свят 15 березня 44 року. Я також зважаю, що пан Зментучча завжди святкує з друзями річницю 15 березня 1944. Саме про цей чудний звичай я прагнув розповісти у своїй статті. Пан Зментучча, звісно, мабуть, має особисті причини, щоб відзначати цю дату, чинячи такі щедрі узливання, утім, визнайте, збіг дійсно надзвичайно кумедний. Мабуть, він також пригадує, що під час тривалої телефонної розмови, яку ми з ним мали, він сказав таке: «Як на мене, завжди треба віддавати кесарю кесареве». Дуже близька до пана Зментучча людина — у якій у мене немає підстав сумніватися, — що тим, що належало кесареві, були двадцять три удари ножем.
Звертаю увагу, що у своєму листі пан Зментучча абсолютно не бажає нам повідомити, хто насправді завдав тих ударів. Що стосується діткливого зауваження про Філіппі, то у мене перед очима мій нотатник, у якому беззастережно записано, що пан Зментучча сказав: «Побачимося у Філіппах»[47] а не — «Побачимося у Філіппі». Те ж саме можу стверджувати щодо погрозливої фрази про Юлія Цезаря. Нотатки у моєму нотатнику, який зараз лежить переді мною, беззаперечно свідчать про те, що «Я за...ляю убвц прибр зрадн навіженого Юлія Цезаря». Пнучись зі шкіри та граючи словами, великої відповідальності не уникнути й рота пресі не заткнути.
— Підписано Алетео Веріта. То що ж такого дієвого у цьому спростуванні викривального листа? По-перше, що газета визнала, що пише на основі свідчень джерела, близького до пана Зментучча. Цей трюк завжди діє — не називаючи джерела, натякнути, що газета має таємне джерело інформації, яке, можливо, є більш надійним за власне самого пана Зментучча. А потім згадують про нотатник журналіста. Цей нотатник ніхто ніколи не побачить в очі, але думка про те, що розмову записано з живих слів, додає газеті довіри, адже вважають, що свідчення документально підтверджено. Крім того, роблять кілька натяків, які самі по собі ні про що не свідчать, але кидають тінь на пана Зментучча. Я не наполягаю, що всі спростування мають бути саме такими, адже це лише пародія, але добре пам’ятайте про три найголовніші складові спростування викривальної інформації: зібрати чутки, згадати про нотатки у нотатнику й усіляко натякнути на те, що викривальник — особа не надто надійна. Зрозуміло?
— Чудово зрозуміло, — відповіли всі гуртом. А наступного дня кожен приніс зразки правдоподібних викривальних статей та спростування викривальної інформації, які були менш яскравими та вражаючими, але не менш слушними. Шістка моїх учнів добре засвоїла науку.
Майя Фрезія писала про таке: «Ми зважаємо на спростування, але прагнемо звернути увагу, що дані, які ми навели, підтверджуються документами, виданими судом, зокрема сповіщенням про те, що потрапили під підозру». Про те, що згодом проти пана Зментучча припинили провадження, читач не знає. Як не знає, що ці документи є таємними, й невідомо, яким чином їх дістали й чи вони дійсно справжні.
— Пане Сімей, я виконала завдання, але, як на мене, якщо дозволите так сказати, то це — підлість.
— Любонько, — зазначив Сімей, — ще більшою підлотою буде стверджувати, що газета не перевірила свої джерела. Але я згоден, що перш ніж друкувати факти, які хтось може перевірити, краще обмежитися простими натяками. Натякати — це ще не стверджувати щось напевно, позаяк натяки потрібні лише, щоб кинути тінь на викривача. Приміром: ми радо зважимо на Ваше уточнення, але, як ми знаємо, пан Зментучча (завжди й обов’язково кличте його «паном», не шановним чи дотторе[48], бо у нашій країні звертання «пане» є найбільшою образою), як ми знаємо, пан Зментучча відправив десятки спростувань в інші газети. Мабуть, то у нього робота на повний робочий день за покликом серця. Тепер, якщо Зментучча пришле чергове спростування, ми маємо право не друкувати його чи написати про нього, але додавши, що пан Зментучча знову править за рибу гроші. Таким чином, читач упевниться, що у добродія — параноя. Бачте, яку перевагу має наклеп: сказавши, що Зментучча вже писав в інші газети, ми правду кажемо, й спростувати її неможливо. Гарний наклеп — це той, у якому згадується про те, що само по собі є неістотним, але спростувати ці слова неможливо, бо вони — правдиві.
Взявши на озброєння такі поради, ми взялися до того, що Сімей називав brainstorming[49]. Палатино нагадав, що дотепер працював у газетах, де друкували головоломки, тому запропонував, щоб у нашій газеті друкували укупі з телепрограмкою, гороскопами, прогнозом погоди ще й півсторінки загадок та головоломок.
Сімей перебив його:
— Хай йому грець, добре, що згадали, адже гороскопи — це перше, що шукатимуть у газеті наші читачі! Отже, пані Фрезія, ось вам перше завдання: підіть почитайте кілька газет та журналів, які пишуть гороскопи, візьміть звідти кілька популярних алгоритмів. Але обирайте лише оптимістичні прогнози, бо люди не люблять читати про те, що наступного місяця помруть від раку. Складіть передбачення, які годяться геть для всіх, адже шістдесятирічна читачка не повірить у передбачення, що зустрінеться з молодиком свого віку, а натомість, наприклад, радітиме пророцтву, що Козеріг подарує їй у наступні місяці подію, яка принесе їй щастя: таке годиться для всіх, — для дівчати-підлітка, якщо їй якось втрапить до рук наша газета, для старої, що намагається видаватися молодицею, та бухгалтера, що сподівається на збільшення зарплати. Утім, повернімося до наших загадок, любий Палатино. Яка твоя думка? Скажімо, кросворди?
48
В Італії до людини шанобливо звертаються