— Кинь ті три волосини, що ти висмикнув з голови Вітробородого, — сказав орел.
Чоловік кинув волосини, вони миттю обернулися в зграю круків і прогнали ворон.
Орел полетів далі. Летів він летів, притомився і знов сів на скелю трохи відпочити.
— Ти нічого не бачиш? — запитав він чоловіка.
— Та я не певен, — відповів той, — але мені здається, наче хтось далеко женеться за нами.
— То полетимо ще трохи, — сказав орел.
А за якийсь час знов питає:
— А тепер ти щось бачиш?
— Так, тепер він уже близько, — сказав чоловік.
— Кинь додолу ті дощечки, що лежали під каменем біля дверей стайні, — звелів орел.
Чоловік кинув дощечки, і з них відразу виріс високий, густий ліс. Довелось Вітробородому вертатись додому по сокиру, щоб прорубати собі дорогу. А орел полетів далі. Та скоро він притомився і сів трохи відпочити на сосну.
— Ти нічого не бачиш? — спитав він чоловіка.
— Та я не певен, — відповів чоловік, — але мені здається, що ген далеко щось мріє.
— То полетимо ще трохи, — сказав орел і знявся вгору.
За якийсь час орел знов запитав:
— А тепер ти нічого не бачиш?
— Бачу, тепер він зовсім близько, — відповів чоловік.
— Кинь додолу той камінь, що ти взяв перед стайнею Вітробородого, — сказав орел.
Чоловік кинув камінь, і з нього зробилася висока гора. Почав Вітробородий пробиватися крізь неї, добувся до середини гори і зламав собі ногу. Довелось йому повернутись назад.
А орел тим часом доніс додому чоловіка й зайця. А вдома заєць обернувся в його сина Ганса.
Коли настав ярмарок, хлопець перекинувся в буланого коня й попросив батька повести його на продаж.
— Коли хтось прийде купувати мене, скажете, що продаєте за сто талярів. Але потім не забудьте скинути з мене вуздечку, а то я ніколи не звільнюся від Вітробородого, бо то він прийде мене купувати, — сказав син.
Так воно й вийшло. З’явився покупець і почав прицінюватись до коня. Коли вони сторгувалися й чоловік отримав свої сто талярів, покупець захотів узяти й вуздечку.
— Ні, ми так не домовлялися, — сказав Гансів батько. — Вуздечки я вам не віддам, бо в мене ще є коні.
І кожен пішов своєю дорогою. Але не зайшли далеко, як кінь обернувся в Ганса, і коли батько повернувся додому, хлопець уже сидів на ослінчику біля груби.
Другого разу син перекинувся в гнідого коня і загадав батькові повести його на ярмарок.
— Коли хтось прийде купувати мене, заправте двісті талярів. Він заплатить їх і ще й пригостить вас. Та хоч би скільки він пригощав вас, не забудьте зняти з мене вуздечку, а то більше ніколи мене не побачите.
Так воно й вийшло. Батько отримав за коня двісті талярів, а коли вони прощалися з покупцем, не забув зняти вуздечку. А покупець недовго проїхав, як кінь обернувся в хлопця, і коли батько вернувся додому, Ганс уже сидів на ослінчику біля груби.
Третього разу було те саме. Хлопець перекинувся у великого вороного коня і сказав батькові, що покупець дасть за нього триста талярів, але хоч би що батько робив, нехай не забуде зняти з нього вуздечку, а то він ніколи не спекається Вітробородого.
— Добре, — пообіцяв батько.
На ярмарку він отримав за коня триста талярів, але Вітробородий так щедро пригостив його, що він забув про все на світі. І Вітробородий швиденько забрав коня з вуздечкою.
Веде він його дорогою, а при дорозі стоїть заїзд. Вітробородий захотів трохи погрітися, прив’язав коня коротко до поруччя ганку, поставив перед носом у нього діжку з розпеченою смолою, а біля хвоста скриньку з вівсом і зайшов до заїзду. Кінь стояв, тупав копитами, натягав повіддя, сіпався і форкав. Надвір вийшла служниця, і їй стало шкода коня.
— Сердешний, — сказала вона. — Хто твій господар, що так тебе мучить?
Вона попустила повід, щоб кінь зміг обернутися й попоїсти вівса.
— Я його господар! — крикнув Вітробородий з шинку й вибіг до коня.
Але тепер кінь скинув із себе вуздечку, стрибнув у ставок біля дороги і перекинувся там у маленьку рибинку. Вітробородий обернувся в щуку, і тоді Ганс перекинувся в голуба. Вітробородий став яструбом і погнався за голубом.
А біля вікна королівського замку стояла королівна і спостерігала за тією гонитвою.
— Якби ти був такий розважний, як я, то залетів би до мене у вікно, — сказала вона голубові.
Голуб залетів у вікно, обернувся в Ганса і розповів королівні все про себе і про свої пригоди.
— Стань золотою каблучкою на моїм пальці, — сказала королівна.
— Ні, не можна, — відповів Ганс, — а то Вітробородий нашле на твого батька таку хворобу, що ніхто не зможе її вилікувати, тільки він сам. А за те він захоче золоту каблучку.