— Коли в тебе багато грошей, то вийду.
— О, в мене їх чималенько, — зрадів писар і побіг додому по гроші.
Увечері він приніс великий мішок грошей і поклав його на лаву перед мудрою дівчиною.
Тільки-но вони сіли поряд, як дівчина каже:
— Ох, я забула зачинити двері на ганку.
— Сиди, я піду сам їх зачинити, — мовив писар і прудко, мов лошак, скочив зачиняти двері.
— Скажеш мені, коли візьмешся за них, — мовила мудра дівчина, бо в хатині було вже темно.
— Я вже взявся! — гукнув писар з ганку.
— То тримайся за двері, а двері нехай тримаються за тебе до ранку, — сказала мудра дівчина.
І вийшло так, що писар протанцював цілу ніч. Таких викрутасів він ще ніколи не робив і не мав бажання робити їх довіку. То він відскакував від дверей, то двері від нього, і так писар літав з одного кутка ганку до другого, що мало не вбився. Спершу він лаявся, потім почав проситися, але двері не відпускали його до самого досвітку. А коли відпустили, писар кинувся навтіки, забув і про мішок з грішми і про своє сватання, радий, що двері не побігли за ним навздогінці.
Всі, хто йому траплявся назустріч, вражено оглядалися на нього, бо він мчав, мов навіжений, і мав такий вигляд, наче його цілу ніч хтось лупцював.
Третього дня повз узлісся проїздив староста. Він також помітив золоту хатину й зайшов поглянути, хто там живе. А як побачив мудру дівчину, то відразу закохався в неї й попросив, щоб вона вийшла за нього заміж. Мудра дівчина відповіла йому те саме:
— Коли в тебе багато грошей, то вийду.
Староста мерщій побіг додому по гроші, а ввечері вернувся ще з більшим мішком, ніж писар та збирач податків, і поклав його на лаві перед мудрою дівчиною.
Тільки-но вони сіли вечеряти, як мудра дівчина каже:
— Ох, я забула загнати теля.
І встала, наче хотіла вийти надвір.
— Сиди, я сам зажену, — сказав староста.
І хоч який він був гладкий та череватий, а легко, мов юнак, кинувся надвір.
— Скажеш мені, коли спіймаєш теля за хвіст, — мовила дівчина.
— Я вже спіймав його! — гукнув староста.
— То тримайся за хвіст, а хвіст нехай тримається за тебе, і гуляйте по світу до самого ранку.
І староста помчав з телям через гори й долини, і що дужче він лаявся й кричав, то швидше бігло теля. Поки почало світати, староста мало не луснув від такої гонитви. І так зрадів, коли теля його, нарешті, відпустило, що забув і про свої гроші, і про сватання. Він повертався додому не так швидко, як збирач податків і писар, але тим краще люди могли на нього роздивитися. Бо ж певна річ, що подивитися після такої біганини було на що.
А невдовзі по тому в королівському дворі справляли двоє весіллів: старшого королевича і найменшого, що наймитував у велетня, — він одружувався з сестрою нареченої свого брата.
З’їхались гості, і король наказав запрягати коней у карету й везти молодих вінчатися до церкви. Тільки-но вони хотіли виїхати з двору, як раптом у кареті переломився орчик. Замінили його раз, замінили вдруге, замінили втретє, а орчик усе ламається, хоч би з якого був твердого дерева. Карета ніяк не могла виїхати з двору. Молоді та гості зажурилися. І тоді збирач податків, що також був запрошений на весілля, сказав:
— Там на узліссі живе одна дівчина, і якщо ви позичите в неї кочергу, якою вона підгрібає жар у вогнищі, то та кочерга напевне не переломиться.
Королівський посланець негайно подався на узлісся і чемно попросив дівчину позичити ту кочергу, що про неї казав збирач податків. Дівчина не відмовилась позичити її. Прилаштував королівський стельмах кочергу замість орчика, і вона не переломилася.
Та не встигли молоді рушити з місця, як у кареті розпалося дно.
Скільки його не збивали, дно знов розпадалося. І тоді писар — бо коли вже збирача податків запрошено на весілля, то його тим більше не обминули, — сказав:
— Там на узліссі живе одна дівчина. Якщо ви позичите в неї двері з ганку, то вони не розпадуться, я знаю.
Королівський посланець знов подався на узлісся й уклінно попросив дівчину позичити ті позолочені двері, що про них казав писар. І дівчина не відмовилась позичити їх.
Прилаштував королівський стельмах двері замість дна в кареті, а коні не можуть зрушити з місця. Спершу в карету були запряжені шестеро коней, тоді запрягли восьмеро, десятеро, дванадцятеро, та хоч скільки їх запрягали, хоч скільки їх поганяли візники, нічого не помогло: карета стояла на місці.
Час ішов, молоді з гістьми давно вже мали бути в церкві, а карета ані руш із місця. Зажурилися молоді, зажурилися й гості. І тоді староста — бо коли вже писаря та збирача податків запросили на весілля, то про нього й поготів не забули, — сказав, що недалеко на узліссі живе одна дівчина в позолоченій хатині. А в тієї дівчини є теля, що потягло б і не таку ще карету, хай би вона була й важка, як гора.