Якось прийшов до нього чорт та й каже:
— Заберу я тебе з собою. Я вже стільки чув від людей: «Хай би того старосту чорт забрав!» Тому доведеться тобі піти зі мною. Бо ти справді такий лихий та несправедливий, що гіршого й бути не може.
— Якщо ти слухатимеш усе, що люди кажуть, то не знатимеш, де правда, а де брехня, — відповів староста. — Та коли ти такий чемний, що виконуєш усі їхні бажання, то, може, я й цього разу викручусь.
Староста був меткий на язик, а чорт не дуже злий. Кінець кінцем вони погодились на тому, що підуть разом селом і коли почують, як хтось спересердя побажає іншому, щоб того чорт забрав, то чорт забере його замість старости.
— Добре, але тільки в тому разі, як бажання буде висловлене від щирого серця. — поставив умову чорт.
Найперше вони зайшли до хати, де жінка збивала масло. Побачивши чужих, вона зацікавлено витріщилась на них. І не помітила, як порося, що нипало біля неї, устромило рильце в масницю. І так йому сподобалась сметана, що воно й випило її всю.
— Ну, нема гіршої ненажери за свиню! — крикнула жінка й вилаялась: — Хай би тебе чорт забрав!
— От і бери порося! — сказав староста чортові.
— Ти справді повірив, що ця жінка рада подарувати мені порося? — спитав чорт. — Що ж тоді вона заколе на Новий рік? Ні, це було сказане не від щирого серця.
Зайшли вони до другої хати, а там дитина саме зробила якусь шкоду.
— Ох, нема вже в мене сили! — закричала мати. — Весь час треба пильнувати за цим малим бешкетником. Хай би тебе чорт забрав!
— От і бери дитину! — втішився староста.
— Ні, — сказав чорт, — коли мати лає свою дитину, то не від щирого серця.
Пройшли вони ще трохи й побачили, що назустріч ідуть двоє селян.
— Бачиш, он суне наш староста, — сказав один із них.
— Хай би його чорт живцем забрав, як він уже нам допік, — сказав другий.
— Оце вже сказано від щирого серця, — мовив чорт. — Ходи, голубе, зі мною.
І цього разу старості не допомогло ніяке хитрування.
Три королівни з Білого Острова
Був собі колись рибалка. Хата його стояла біля самого королівського замку, і він ловив рибу королю на обід. Та якось виплив він у море рибалити і за цілий день нічого не спіймав. Він пробував і на гачок, і на живець, а риби нема та й нема, хоч би тобі одна спіймалася. Коли сонце вже почало хилитись до заходу, з води зненацька з’явилась якась голова та й каже:
— Пообіцяй мені те, що ти маєш, не знаючи про це, і буде в тебе риби, скільки захочеш.
Рибалка не знав, що його дружина того дня народила сина, і, не довго думаючи, пообіцяв голові сам не знаючи що.
І риба справді почала йому ловитися.
Повернувся рибалка додому з повним човном риби й розповів дружині, яка його спіткала пригода. Почула дружина про його обіцянку й заголосила:
— Нерозважно ти вчинив, чоловіче! Адже в нас сьогодні народився син.
І на неї налягла тяжка туга, що не залишала її ні вдень ні вночі.
Скоро про те, чого рибалчина дружина ходить така засмучена, загомоніла королівська челядь, довідався про все й король.
І сказав він, що візьме рибалчиного сина до себе. Рибалка віддав йому хлопця, і король виховував його, як власного сина.
Підріс хлопець і одного дня попросив короля, щоб той дозволив йому порибалити з батьком у морі. Спершу король не дозволяв, проте хлопець так просив його, так благав, що врешті дістав дозвіл.
Від ранку аж до вечора все йшло гаразд, доки вони не вийшли на берег. Тоді хлопець похопився, що забув носовичок, і вернувся по нього в човен. Але тієї миті човен почав ніби сам собою відчалювати від берега, і так швидко, що аж вода навколо запінилась. І хоч як хлопець стримував його, хоч як налягав на весла, нічого не допомагало. Цілу ніч човна несло все далі в море, поки нарешті прибило до якогось білого берега.
Хлопець виліз із човна й пішов берегом. Коли це назустріч йому йде старий дід з довжелезною білою бородою.
— Як зветься ця земля? — запитав у нього хлопець.
— Білим Островом, — відповів старий, а тоді спитав хлопця, як він сюди потрапив і чого тут шукає.
Хлопець розповів старому, яка йому сталася пригода.
— Підеш трохи далі, — сказав йому старий, — і побачиш трьох королівен. Вони закопані в землю, тільки голови видно. Перша, найстарша, гукатиме тебе, благатиме, щоб ти підійшов до неї і допоміг їй. І друга, середня, також гукатиме тебе й проситиме твоєї допомоги. Але не підходь ні до першої, ні до другої. Коли йтимеш повз них, удай, ніби ти їх не бачиш і не чуєш. А до третьої сестри сам підійди. І зроби те, що вона тебе попросить. Так ти знайдеш своє щастя.