— Йолопе! — накинулась на нього мати. — Невже ти гадаєш, що камені мерзнуть? А якби навіть мерзли, то своя сорочка ближча до тіла. Одяг тепер дорогий, у нас його нема, а ти викинув на камінь добрісіньку куртку!
І вона погнала хлопчину назад до лісу по куртку.
Прийшов він на ту галявину, де залишив курточку, і бачить — камінь одним краєм зрушивсь і ледь піднявся.
— Бідолашний! Це тому, що ти нагрівся, правда? — сказав хлопчина.
Та коли він підійшов до самого каменя, то побачив під ним скриньку, повну блискучих срібняків.
«Мабуть, вони крадені, — подумав хлопчина, — бо хто ховатиме в лісі під каменем свої власні гроші?»
Узяв він скриньку, поніс до озера і висипав гроші у воду. Та одна монета ніяк не тонула, хоч хлопчина й занурював її руками.
— Оця монета здобута чесно, бо ніяк не тоне, — сказав сам до себе хлопчина.
Він узяв того срібняка, надяг курточку й подався додому.
Прийшов він та й оповідає матері, як знайшов скриньку з грішми і як висипав ті гроші в озеро.
— А одна монета не потонула, і я взяв її, бо вона напевне здобута чесно, — закінчив свою розповідь хлопчина.
— Який же ти дурний у мене! — розгнівалась мати. — Коли з усіх монет тільки одна була добута чесно, то виходить, що на світі дуже мало чесності. Та хоч би їх крали й перекрадали, знайшов же їх ти, а своя сорочка ближча до тіла. Якби ти взяв ті гроші, ми б вилізли зі своїх злиднів і довіку нічим не журилися. Не хочу більше годувати тебе, коли ти такий йолоп. Іди собі геть і сам заробляй на себе.
І пішов хлопчина в широкий світ. Він скрізь просився в найми, але йому не щастило.
— Надто ти малий і слабосилий! — казали люди й відмовляли йому.
Довго він ходив, довго поневірявся, та якось зайшов до одного купця.
І той купець узяв його в найми — носити куховарці воду та дрова.
І так залишився хлопчина в купця. Одного разу купець лаштувався їхати в іншу країну, далеко за море. Він запитав усю свою родину й челядь, що кому звідти привезти. Кожен сказав, що йому хотілося б, а коли дійшла черга до хлопчини з кухні, той простяг купцеві свою монету.
— Що ж тобі привезти? — запитав купець. — Адже за цю монету багато не купиш.
— Купіть, що дадуть, — відповів хлопчина.
— Ну добре, може, щось і дадуть, — сказав купець і поїхав.
Продав він за морем свій товар, набрав нового, накупив усього, що обіцяв своїй родині й челяді, і вернувся на корабель. Він хотів був уже відпливати і аж тоді згадав, що хлопчина з кухні дав йому монету і він мав йому щось купити за неї.
«Невже мені через таку дрібницю доведеться вертатись назад до міста? — подумав купець. — Ні, не буду гаяти на це час».
Коли це на березі з’явилася якась баба з мішком за плечима.
— Що ви несете в мішку, матусю? — запитав купець.
— Кішку. Нема мені чим її годувати, то я оце вкину її в море, хай утоне, — відповіла стара.
«Хлопчина просив мене купити, що дадуть за його монету, — подумав купець. — То, може, візьму йому кішку?» І він запитав стару, чи не віддасть вона йому за монету свою кішку.
Стара зраділа, що так вигідно позбулася кішки, й віддала її купцеві навіть з мішком.
Недалеко й відплив купець, як зненацька налетіла буря. У снасті засвистів вітер, корабель почало кидати на хвилях і понесло невідомо куди.
Нарешті їх прибило до берега, і вони опинилися в країні, де купець ще ніколи не був. Він зразу ж подався до міста. А там зайшов до шинку і бачить — на кожному столі лежать різки, біля кожного гостя також різки. Здивувався купець. «Навіщо їм стільки різок? — подумав він. — Погляну, що робитимуть з ними інші відвідувачі».
Він сів до столу, а коли йому принесли замовлену їжу, то відразу збагнув, що тими різками роблять. З кожного закутка, з кожної щілини повилазили сотні мишей, вони накинулись на їжу, і кожному, хто сидів за столом, довелось відбиватися від них різкою. Навколо тільки й чути було, що ляск і удари, один гучніший за одний. Інколи той, хто відбивався від мишей, зачіпав сусіда і йому доводилось вибачатися.
— Тяжко жити людям у цій країні, — сказав купець. — А чому ви не придбаєте собі кішки?
— Кішки? — здивувалися люди.
Вони навіть не знали, що це таке.
Тоді купець приніс з корабля кішку, яку він купив для хлопчини, і всі миші розбіглися. Люди вперше спокійно попоїли. Як же вони дякували купцеві! І почали просити його, щоб він продав їм кішку. Спершу він відмовлявся, потім згодився, але заправив за кішку сто талярів. Йому радо заплатили таку ціну, та ще й не могли надякуватись.