А купець поплив собі далі. Та не далеко й відплив від берега, як дивиться — а на грот-щоглі сидить кішка.
Невдовзі на морі розгулялася буря, ще більша, ніж першого разу. Корабель гнало по хвилях невідомо куди і нарешті прибило до країни, де купець ще ніколи не був.
Він зайшов до шинку і знов побачив на столах різки. Тут вони були грубші й довші. Але таких різок і треба було, бо мишей виявилося куди більше. І були вони величезні, таких мишей купець зроду й не бачив.
Він удруге продав кішку за сто талярів. І цього разу йому не довелось торгуватися.
Поплив купець далі. І тільки-но вибрався у відкрите море, аж гульк — кішка знов сидить собі на грот-щоглі.
І ще раз знялася буря, хвилі погнали корабель і прибили до невідомої країни, де купець ще ніколи не був.
Пішов він обідати в шинок. І знов побачив на столах різки, але кожна була на півтора ліктя завдовжки й така груба, як невеличка мітла.
Купцеві сказали, що люди тут погамовують свій голод з великими труднощами, бо на їжу накидаються сотні гидотних пацюків і люди змагаються з ними за кожний шматок, щоб укинути його в рот.
Приніс купець з корабля кішку, і мешканці тієї країни полегшено зітхнули. Почали вони просити, щоб він продав їм кішку. Купець довго відмовлявся, та нарешті сказав, що продасть, але не дешевше, як за триста талярів. Вони радо заплатили ту ціну, та ще й не могли надякуватись і щиро побажали йому щасливої дороги.
І знов вирушив купець у море. «Скільки грошей заробив хлопчина на одній монеті, яку я взяв у нього, — подумав купець. — Ну що ж, доведеться віддати йому дещицю тих грошей, але, звичайно, не всі. Адже це я купив йому кішку, а своя сорочка ближча до тіла».
Подумав так купець, і враз налетіла буря, така шалена, що здавалось, корабель ось-ось потоне. Зметикував тоді купець, що не інакше як доведеться йому віддати хлопчині всі гроші. І справді: тільки-но він поклав собі не дурити хлопчину, як буря миттю вляглася і корабель під усіма вітрилами вже без пригод помчав додому.
Повернувся купець додому й віддав хлопчині п’ятсот талярів та ще й свою дочку за дружину. Бо тепер хлопчина, який досі носив воду і дрова куховарці, став не бідніший за самого купця.
Хлопчина жив довго й щасливо, ще й матір забрав до себе і завжди був добрий до неї. І завжди казав:
— Я не вірю, що своя сорочка ближча до тіла.
