— Бідолашний старий! — вигукнув головний інженер, вúслухавши розповідь лікаря про Терезу. — Він не зможе тримати готель без неї. Шкода мені його.
— Він там нагорі зовсім сам, — буркнув доктор Моніґем, кивнувши важкою головою на вузькі сходи. — Усі повтікали, нема ні душі живої, щойно пані Ґулд забрала й дівчат. Скоро для них тут може бути не надто безпечно. Звичайно, як лікар я тут уже нічим не годен зарадити, але пані Ґулд просила мене залишитися зі старим Віолою, а оскільки коня я не маю, щоб повернутись до копальні, де я повинен бути, то залишитись мені неважко. У місті й без мене впораються.
— Я й собі думаю залишитися з вами, лікарю, поки не буде видно, чи трапиться щось цієї ночі в гавані, — заявив головний інженер. — Не можна допустити, щоб до Віоли причепилася солдатня Сотільйо, яка може зразу ж сюди завалитися. Сотільйо завжди був зі мною дуже сердечний, у Ґулдів і в клубі. Не уявляю, як він узагалі посміє дивитися в очі своїм тутешнім друзям.
— Без сумніву, він почне з того, що розстріляє декого з них, аби впоратися з першим зніяковінням, — відказав лікар. — У цій країні для військового, який перейшов на бік супротивника, нема кращого виходу, ніж кілька розстрілів на місці.
Він говорив з похмурою самовпевненістю, яка не допускала заперечень. Головний інженер і не намагався заперечувати. Просто скрушно кивнув кілька разів, а тоді сказав:
— Гадаю, вранці ми зможемо дістати для вас коня, лікарю. Наші пеони спіймали кількох наших коней — з тих, що були розбіглися. Поскакавши щодуху в об’їзд Лос-Атос[187] і далі над узліссям, не заїжджаючи в Рінкон, ви матимете шанс безперешкодно дістатися до містка Сан-Томе. Як на мене, копальня зараз — найбезпечніше місце для кожного, хто чимось скомпрометований. Хотів би лише, щоб і до залізниці було так само складно причепитися.
— То я — скомпрометований? — проказав доктор Моніґем після короткої мовчанки.
— Уся Ґулдова концесія — скомпрометована. Вона не могла вічно лишатись осторонь політичного життя країни — якщо ці конвульсії можна назвати життям. Питання в тому, чи можна до неї причепитися. Мусив настати момент, коли нейтралітет стане неможливим, і Чарлз Ґулд добре це розумів. Я певен, що він готовий до будь-яких крайнощів. Людина його штибу ніколи не залишається бездіяльною і не віддається байдуже на милість невігласів та корупціонерів. Це ж як бути полоненим у печері бандитів, маючи в кишені гроші для викупу, і щодня заново купувати собі життя. Купувати просто безпеку, не свободу, зважте на це, лікарю. Я знаю, щó кажу. Картина, яку ви споглядаєте в уяві, знизуючи плечима, — абсолютно правильна, особливо якщо ви уявите, що цей полонений наділений спроможністю поповнювати свою кишеню за допомогою засобів, настільки далеких від здібностей його полонителів, ніби ці засоби — чарівні. Мусите зрозуміти це так само добре, як і я, лікарю. Ґулд був у становищі гуски, яка несе золоті яйця. Я порушив це питання в розмові з ним ще коли сюди приїжджав сер Джон. Полонений тупих і жадібних бандитів завжди залежить від милості першого недоумкуватого головоріза, який може вибити з нього мізки в нападі люті або сподіваючись на негайний великий улов. Недаремно мудрість людства породила казку про те, як зарізали гуску, що несла золоті яйця. Ця історія ніколи не постаріє. Ось чому Ґулд на свій самозаглиблений мовчазний лад підтримав ріб’єристський мандат, перший громадянський акт, який обіцяв йому безпеку без опертя на корупцію. Ріб’єризм зазнав поразки, як зазнає в цій країні поразки все, що просто є раціональним. Але Ґулд дотримується логіки у своєму бажанні зберегти цю велику купу срібла. Запропонований Деку план контрреволюції може бути здійсненним або ні, може мати шанси на успіх, а може й не мати. Попри весь мій досвід життя на цьому революційному континенті, я таки не можу дивитися на їхні методи серйозно. Деку прочитав нам накидану ним чернетку відозви і дві години дуже добре говорив про свій план дій. Висловлював аргументи, які мали б здатися досить вагомими, якби нас, що належимо до давніх стабільних політичних та національних інституцій, не злякала сама ідея нової Держави, яка зародилась отак — у голові саркастичного молодика, котрий, рятуючи своє життя, тікає з відозвою в кишені до брутального, глумливого рубаки-метиса, названого в цій частині світу генералом. Це звучить як жартівлива чарівна казка — і побачите, це може вдатися, бо це відповідає самому духові цієї країни.