— То срібло вже в дорозі? — понуро спитав лікар.
Головний інженер витяг годинника.
— За розрахунками капітана Мітчелла — а йому тут можна довіряти — минуло вже чимало часу, і воно має бути милі за три-чотири від гавані, а Ностромо, як каже Мітчелл, — такий моряк, що якнайкраще скористається зі своїх можливостей.
Тут лікар так голосно крекнув, що його співрозмовник змінив тон.
— Ви поганої думки про цей крок, лікарю? Але чому? Чарлз Ґулд мусить довести свою гру до кінця, хоч він і не той, хто формулює свою стратегію навіть сам для себе, напевно — залишає робити це іншим. Можливо, грати в цю гру йому почасти порадив Голройд, але вона ще й узгоджується з його вдачею і сáме тому така вдала. Хіба в Санта-Марті не дійшли до того, що величають його El Rey de Sulaco? Прізвисько може бути найкращим показником успіху. Ось що я називаю надіти на правду маску жарту. Мій дорогий сер, коли я вперше прибув до Санта-Марти, то був приголомшений тим, як оті журналісти, демагоги, члени Конгресу та всі оті генерали й судді плазують перед адвокатом без практики із сонними очима лише тому, що він — повноважний представник Ґулдової концесії. Коли тут з’явився сер Джон, він теж був вражений.
— Нова Держава, де за першого президента — отой пухкенький денді, Деку, — міркував уголос доктор Моніґем, далі підпираючи собі щоку рукою, ще й похитуючи ногами.
— Слово честі, чому б і ні? — відбивався головний інженер несподівано завзятим і довірочним тоном.
Скидалось на те, ніби щось невловне в повітрі Костаґуани навіяло йому питому тутешню віру в pronunciamientos. І відразу він заговорив, мов досвідчений революціонер, про той інструмент впливу, що був напохваті, — про цілу й неушкоджену армію в Кайті, яку за кілька днів можна доправити назад у Сулако, якщо тільки Деку вдасться швидко дістатись понад берегом до місця її розташування. Воєначальником був Барріос, який не міг сподіватись від Монтеро, свого колишнього суперника на службі та запеклого ворога, нічого, крім кулі. Згода Барріоса забезпечена. Щодо його армії, то й вона нічого не могла сподіватись від Монтеро, навіть місячної платні. З цього погляду наявність срібла має величезну вагу. Сам факт, що його врятовано від монтеристів, переконливо спонукав би військових у Кайті підтримати справу нової Держави.
Лікар повернувся до свого співрозмовника і якийсь час його роздивлявся.
— Бачу, цей Деку — невідчепний шмаркатий пройдисвіт, — зрештою зауважив він. — І скажіть, прошу, невже то він ублагав Чарлза Ґулда відправити всі зливки до одного у море, довіривши їх отому Ностромо?
— Чарлз Ґулд, — відповів головний інженер, — пояснив причину не більш красномовно, ніж завжди. Як вам відомо, він неговіркий. Але всі ми тут знаємо про його мотиви, а мотив лише один — безпека копальні Сан-Томе та збереження Ґулдової концесії в дусі його угоди з Голройдом. Голройд — іще один непересічний персонаж. Кожен із них розуміє, що на думці у другого. Одному — тридцять, другому — років шістдесят, і вони створені один для одного. Бути мільйонером, до того ж таким мільйонером, як Голройд, означає бути вічно молодим. Відвага юності покладається на те, що уявляє, ніби має у своєму розпорядженні необмежений час, а мільйонер має у своїх руках необмежені засоби — і це краще. Час, відведений людині на землі, — міра непевна, а от у довготривалості мільйонів сумніву нема. Запровадження на цьому континенті чистої форми християнства — про таке може мріяти лише молодий ентузіаст, і я намагаюся пояснити вам, чому Голройд у свої п’ятдесят вісім подібний до юнака на порозі життя або й перевершує його. Він — не місіонер, але розглядає копальню Сан-Томе саме з місіонерської точки зору. Запевняю вас, це щира правда, що він не зміг оминути цю тему під час суто бізнесової розмови з сером Джоном щодо фінансів Костаґуани кілька років тому. Сер Джон з подивом згадував про це в листі, якого написав мені з Сан-Франциско, дорóгою додому. Слово честі, лікарю, схоже, що все в цьому світі самé по собі нічого не варте. Починаю вірити, що вагу має єдине — духовні цінності, які кожен знаходить у своїй власній формі діяльності…
— Тю! — перебив лікар, не припиняючи ліниво похитувати ногами. — Самоомана. Пожива для того марнославства, завдяки якому обертається світ. Між іншим, як ви думаєте, щó станеться зі сріблом, яке пливе десь там у затоці разом з великим капатасом і великим політиком?