Дух самозречення, простої відданості величній ідеї гуманізму, який надихав помисли і настрої того революційного часу, залишив на Джорджо свій карб — свого роду сувору зневагу до будь-якої особистої вигоди. Цей чоловік, який, за підозрами суспільних низів Сулако, закопав у власній кухні скарб, усе своє життя гребував грошима. Вожді його юності жили у злиднях і помирали у злиднях. У душі він звик не зважати на завтра. Почасти це було спричинене тим, що в його житті не бракувало хвилювань, пригод і шалених битв. Але передусім це було з принципу. Це не нагадувало безтурботність кондотьєра, це було пуританство у поведінці, породжене суворою ревністю, як і пуританство в релігії.
Ця сувора відданість ідеї кинула тінь на старість Джорджо. Кинула тінь, бо ідея начебто провалилася. Забагато королів та імператорів ще розкошувало в цьому світі, що його Бог призначив для народу. Джорджо журився через свою простодушність. Хоча й завжди готовий допомагати землякам і дуже шанований емігрантами-італійцями скрізь, де не жив (у своєму вигнанні, як він це називав), — він здавав собі справу, що вони геть не переймаються кривдами пригноблених націй. Вони охоче слухали його розповіді про війну, але ніби запитували самих себе, що зрештою він з цього дістав. Вони не бачили нічого.
— Ми нічого не хотіли, ми терпіли заради любові до всього людства! — часом викрикував він розлючено, і слухачів вражав його могутній голос, полум’яні очі, сива грива, якою він трусив, та брунатна жилава рука, якою він вказував угору, ніби закликаючи у свідки небеса. А після того як старий раптом замовкав, різко хитнувши головою і зробивши рукою жест, який чітко означав: «Але яка користь від розбалакування з вами?» — вони легенько штовхали одне одного ліктями. Старий Джорджо мав енергію почуттів, силу переконання, те, що вони називали terribilita[39]: «старий лев» — зазвичай казали вони про нього. Якийсь незначний привід, випадкове слово спонукали його виголошувати промови перед італійськими рибалками на бéрезі в Макдональдо, у маленькій крамничці, яку він тримав згодом (у Вальпараїсо), перед покупцями-земляками, а вечорами, ні з того ні з сього, — в їдальні у бічній частині «кази» Віол (інша частина була відведена англійським інженерам) перед обраною клієнтурою з-поміж машиністів та бригадирів залізничного депо.
Ці аристократи залізничного робітництва — з вродливими бронзуватими худорлявими обличчями, лискучими чорними кучерями, сяйливими очима, широкогруді, бородаті, часом із крихітною золотою сережкою у вусі — слухали його, облишивши карти та доміно. Тим часом то тут, то там білявий баск уважно роздивлявся свою руку, перечікуючи без жодних заперечень. Жоден корінний мешканець Костаґуани туди не потикáвся. Це була італійська цитадель. Навіть сулакські поліціянти, проїжджаючи мимо під час нічного патрулювання, змушували своїх коней ступати тихою ходою, а самі низько нахилялись до сідел, аби глянути у вікно на голови в димовій імлі, і здавалося, що гул пишномовної промови Джорджо тоне десь у безмежжі рівнини за їхніми спинами. Лише час від часу захóдив ненадовго помічник шефа поліції, такий собі широколиций і смаглявий маленький добродій з великою домішкою індіанської крові. Залишивши свого підлеглого з кіньми надворі, він переступав поріг із самовпевненою, хитрою посмішкою і, не кажучи ні слова, прямував до довгого столу з хрещатими ніжками. Тоді тицяв на одну з пляшок на полиці, а Джорджо, рвучко встромивши до рота люльку, особисто його обслуговував. Западала така тиша, що було чути хіба легенький дзвякіт острог. Спорожнивши склянку, поліціянт ніби знічев’я обводив кімнату допитливим поглядом, виходив, сідав на коня і помалу їхав до міста — завершував об’їзд.
Таким-от чином місцеві можновладці утверджували свою владу над великою масою іноземців із сильними руками, які копали землю, висаджували у повітря скелі, водили паротяги, працюючи на «прогресивне патріотичне підприємство». Цими самими словами на півтора року раніше його світлість сеньйор Вінсенте Ріб’єра, диктатор Костаґуани, схарактеризував Національну центральну залізницю у своїй великій промові на церемонії початку земляних робіт.