Він трохи нервово засовав у губах сигару і повів далі:
— Але ці балачки — добрі для políticos. Я — чоловік військовий. Я не знаю, щó може статись. Зате знаю, щó треба зробити, — копальня має вирушити маршем до міста з гвинтівками, сокирами, ножами, прив’язаними до палиць, — por Dios. Ось що треба зробити. Лише…
Його згорнуті на ефесі руки сіпнулися. Сигара швидше засовалась у куточку вуст.
— І хто ж поведе колону, якщо не я? На жаль — зауважте — я дав слово честі дону Карлосові не дозволити, аби копальня потрапила до рук цим злодіям. На війні — ви це знаєте, падре, — вислід битв — непевний, а кого ж я можу залишити тут замість себе на випадок поразки? Вибухівка готова. Але щоб провести підготовані підривні роботи, потрібна людина бездоганно чесна, розумна, розсудлива, відважна. Хтось, кому я зможу довірити свою честь, як самому собі. Приміром, ще один старий офіцер Паеса. Або… або… можливо, стане у пригоді один зі старих капеланів Паеса.
Він підвівся, високий, худорлявий, стрункий, суворий, зі своїми армійськими вусами та маслакуватим обличчям, і погляд його запалих очей ніби аж пронизав священника, який став нерухомо, тримаючи в руці перевернуту порожню дерев’яну табакерку, і мовчки озирнувся на намісника копальні.
Приблизно в той самий час в Інтенденсії Сулако Чарлз Ґулд запевняв Педріто Монтеро, який вúкликав його повісткою, що нізащо не випустить копальні з рук, аби на ній наживався уряд, який її в нього вкрав. Ґулдову концесію не можна забрати назад. Його батько цього не хотів. І син нізащо нею не поступиться. Нізащо не поступиться, поки живий. А коли загине, то звідки візьметься сила, здатна підняти таке підприємство після знищення з попелу і руїн у всій його колишній потужності та багатстві? Такої сили немає ніде в країні. І звідки візьмуться вмілі руки із закордонним капіталом, які зволять доторкнутись до такого зловісного трупа? Чарлз Ґулд говорив безпристрасним тоном, який багато років слугував йому для того, аби приховувати його гнів і зневагу. Він страждав. Йому було гидко говорити те, що він мав сказати. Це занадто скидалось на геройство. Безпосередній практичний інстинкт був у ньому в глибинній незгоді з тим майже містичним баченням, яке він вважав за своє право. Ґулдова концесія — символ абстрактної справедливості. Хоч би й небо впало на землю. А оскільки копальня Сан-Томе зажила світової слави, то його погроза має досить сили і чинності, щоб дійти й до недорозвинених мізків Педро Монтеро, захаращених, так би мовити, нісенітними історичними анекдотами. Ґулдова концесія була серйозною прибутковою статтею у бюджеті країни, ба більше — також і в приватних бюджетах багатьох чиновників. Це була традиція. Це було відомо. Про це говорили. У це вірили. Кожен міністр внутрішніх справ мав дохід з копальні Сан-Томе. Це було природно. А Педріто намірявся стати міністром внутрішніх справ та головою ради міністрів в уряді свого брата. Герцог де Морні посідав ці високі пости під час Другої французької імперії з очевидними вигодами для себе.
Його світлість забезпечили столом, стільцем та дерев’яним ліжком, і після короткої сієсти, яка виявилась абсолютно необхідною після його втомливого і помпезного в’їзду до Сулако, він узяв у свої руки адміністративний апарат: призначав відвідувачам години прийому, віддавав розпорядження і підписував відозви. Зустрівшись у приймальному покої сам на сам із Чарлзом Ґулдом, його світлість зумів приховати, а це за ним, як відомо, водилося, свою досаду і збентеження. Спершу він почав пишномовно говорити про конфіскацію, але відсутність усіх належних почуттів та пожвавлення в рисах сеньйора адміністрадóра врешті-решт несприятливо вплинула на віртуозне красномовство Педріто. Чарлз Ґулд повторював:
— Уряд, звичайно ж, може спровокувати знищення копальні Сан-Томе, якщо йому це до вподоби, але без мене він більше нічого не зможе вдіяти.
Це була заява насторожлива і безпомилково розрахована на те, щоб зачепити почуття політика, який лише й думав про трофеї переможця. А ще Чарлз Ґулд казав, що знищення копальні Сан-Томе призвело б до розвалу інших підприємств та виведення європейського капіталу, а цілком можливо, й до призупинення останнього траншу іноземної позики. Цей біс із кам’яним обличчям, а не чоловік, говорив усе це (доступне розумінню його світлості) так холоднокровно, аж у дрож кидало.