— Нічого там нема, нема чого роздивлятись! — нетерпляче повторював полковник.
Нічого й не було. А відколи сторожовий загін у чагарях біля «кази» Віол дістав наказ повернутись до розташування частини, на всій просторіні закуреної безводної землі між містом та портом ані миша не пробігла. Але вже добре пополудні з воріт вигулькнув вершник і безстрашно поскакав до митниці. То був посланець сеньйора Фуентеса. Оскільки він був сам, його пропустили. Спішившись біля парадного входу, він весело і зухвало привітався з мовчазними стрічними та попросив негайно провести його до «muy valliente»[211] полковника.
Сеньйор Фуентес, приступивши до виконання обов’язків Gefe Político, зосередив свої дипломатичні здібності на тому, щоб прибрати до рук і порт, і копальню. Чоловік, якого він обрав для переговорів із Сотільйо, був нотаріусом, якого революція застала тоді, коли він скнів у загальній в’язниці за звинуваченням у підробці документів. Звільнений черню разом з іншими «жертвами тиранії “бланко”», він поспішив запропонувати свої послуги новому уряду.
Посланець вирушив у путь із завданням застосувати все своє завзяття і красномовство, аби переконати Сотільйо самому прибути до міста на нараду з Педріто Монтеро. Це докорінно суперечило намірам полковника. Кілька разів йому в голові промайнула думка здатися в руки славетного Педріто, і щоразу йому від цього ставало зле. Про таке годі й говорити — це ж божевілля. І відкрите оголошення війни — теж божевілля. Це унеможливило б систематичні пошуки того скарбу, того срібла, яке він ніби нюхом чув десь поряд.
Але де? Де? Господи! Де? О, навіщо він відпустив того лікаря? Кретин, ось він хто. Але ні! То був єдиний правильний вихід, — розгублено міркував Сотільйо, поки посланець чекав унизу сходів, мило теревенячи з офіцерами. Це ж якраз в інтересах того мерзотника лікаря — повернутись і надати правдиві відомості. А що, як йому щось перешкодило? Приміром, загальна заборона покидати межі міста! Там, певно, розставлено патрулі!
Схопившись за голову, полковник на ходу заточився, ніби запаморочився. Від страху його осяяло, і на думку йому спав засіб, добре відомий європейським урядовцям на той випадок, коли вони прагнуть відтермінувати складні переговори. Як був, у чоботах з острогами, він з ганебним поспіхом забрався в гамак. Його вродливе обличчя пожовкло від тягаря важких турбот. Доладний ніс загострився, мужні ніздрі звузились до краю. Оксамитовий ласкавий погляд ніби аж помертвів і згас, бо гарні мигдалевидні очі невластивим чином налилися кров’ю від вельми загрозливого безсоння. Сотільйо звернувся до здивованого посланця сеньйора Фуентеса замогильним змученим голосом. Голос звучав жалібно і кволо з-під купи пончо, якими він вкутав свою елегантну постать аж по чорні вуса, непідкручені, обвислі — як знак фізичного виснаження та розумової немочі. Гарячка, гарячка — важка гарячка здолала «muy valliente» полковника. У нього з такою натуральністю різко сіпалось обличчя через перебіжні спазми, спричинені легкими кольками, які раптово на нього напали, і так цокотіли зуби від придушеного нападу паніки, що посланець був вражений. Полковника морозило. Він пояснив, що не здатен думати, слухати, розмовляти. З явно надлюдськими зусиллями він видушив із себе, що він, мовляв, не в змозі дати належну відповідь чи виконати якісь накази його світлості. А от завтра! Завтра! Ах! Завтра! Хай його світлість дон Педро не тривожиться. Доблесний полк Есмеральди утримує гавань, утримує… І, заплющивши очі, Сотільйо, мов хворий у напівмаренні, відкинув зболену свою голову під допитливим поглядом посланця, який мусив нахилятись над гамаком, аби вловити натужну й уривчасту мову полковника. А Сотільйо тимчасом висловив надію, що його світлість виявить людяність і дозволить лікареві, англійському лікареві покинути межі міста, прихопивши скриньку з імпортними ліками, щоб його, Сотільйо, відвідати. Він схвильовано просив його милість кабальєро, який тут перед ним, зробити йому ласку — зазирнути мимохідь до «каси» Ґулдів і повідомити англійському лікареві, який, очевидно, зараз там, що його послуг негайно потребує полковник Сотільйо, який лежить у гарячці на митниці. Негайно. Невідкладно потребує. Не може дочекатися. Тисяча подяк. Сотільйо втомлено заплющив очі й більше не розплющив — лежав, геть нерухомий, глухий, німий, непритомний, подоланий, переможений, розчавлений, знищений жорстокою недугою.