Отак просторікував посеред Пласи капітан Мітчелл, тримаючи над головою білу парасольку із зеленою підкладкою, але в соборі, де при тьмяному світлі у прохолодному повітрі плив слабкий запах ладану і то тут, то там вклякала вбрана в чорне чи біле жіноча постать з вуаллю, його стишений голос ставав урочистим і ваговитим.
— Тут, — і він показував на нішу в стіні півтемної бічної нави, — ви бачите бюст дона Хосе Авельяноса, «Патріота і Державника», як повідомляє напис, «посла при дворах Англії та Іспанії і т. д., і т. д., який помер у лісах під Лос-Атос, віддавши життя виснажливій боротьбі за Справедливість і Законність на світанку Нової Ери». Дивовижна подібність. Робота Паррочетті за старими світлинами та олівцевим начерком пані Ґулд. Я був знайомий із цим визначним латиноамериканцем старого гарту, справжнім Ідальго, улюбленцем усіх, хто його знав. А вмурований у стіну мармуровий медальйон в античному стилі з зображенням жінки під покривалом, яка сидить, склавши руки на колінах, вшановує пам’ять того нещасного молодого джентльмена, який вийшов у море разом з Ностромо тієї фатальної ночі, сер. Погляньте: «Пам’яті Мартіна Деку — його наречена Антонія Авельянос». Щиро, просто, шляхетно. У цих словах — уся ця леді, сер, як вона є. Виняткова жінка. Ті, хто гадав, що вона вдалась у розпач, — помилялися, сер. У багатьох домах її гудили за те, що вона не носить вуалі. Цього від неї й можна було сподіватися. Адже донья Антонія — не з того тіста, з якого черниці. Єпископ Корбелан, її дядько, мешкає разом із нею у міському будинку Корбеланів. Він належить до непосидющих священників і вічно турбує уряд з приводу старих церковних земель та монастирів. Я певен, що в Римі про нього високої думки. А зараз ходімо на ланч до клубу Amarilla, прямісінько через Пласу.
Відразу по виході з собору, стоячи нагорі шляхетних сходів, він знову патетично підвищував голос і знову починав помахувати рукою.
— Porvenir, отам, на другому поверсі, над вітринами тих французьких крамниць, — наша найбільша щоденна газета. Консервативна, чи радше, я б сказав, парламентаристська. У нас тут є парламентаристська партія, яку очолює нинішній глава держави дон Хусте Лопес, дуже мудрий чоловік, на мою думку. Першорядний інтелект, сер. Опозиційна демократична партія, на жаль, переважно покладається на цих італійців-соціалістів, сер, з їхніми таємними товариствами, каморрами[221] тощо. Багато італійців осіло на землях залізниці — колишні землекопи, механіки і так далі, й усі — вздовж магістральної лінії. У Кампо є цілі італійські села. Вони й тубільців втягують у свої справи… Американський бар? Авжеж. А отам ви бачите ще один. Туди найбільше вчащають приїжджі з Нью-Йорка… Ось ми вже й дійшли до Amarilla. Погляньте на єпископа біля підніжжя сходів праворуч.
І поки за маленьким столиком у галереї починався і завершувався щедрий і неквапливий сніданок, капітан Мітчелл кивав, кланявся, заговорював водночас із кількома посадовцями в чорному, комерсантами в куртках, офіцерами в мундирах, середнього віку кабальєро з Кампо — маленькими жовтолицими нервовими чоловічками та добродушними смаглявими товстунами, а ще з високопоставленими європейцями чи північноамериканцями, чиї обличчя вирізнялись дуже білою шкірою серед темношкірої більшості з блискучими чорними очима.
Капітан Мітчелл сидів, розвалившись на стільці, кидав навсібіч задоволені погляди і частував гостя товстими сигарами, простягаючи через стіл повну коробку.
— Скуштуйте під каву цього зілля. Місцевий тютюн. Така чорна кава, як в Amarilla, сер, не трапиться вам ніде у світі. Ми дістаємо зерно зі знаменитої кафетерії біля підніжжя гір — тамтешній власник присилає нам три мішки щороку як подарунок своїм одноклубникам на згадку про бій з гвардійцями Ґамачо, коли наші кабальєро вели вогонь із цих самих вікон. Він був тоді в місті і брав участь у бою, сер, до самого кінця. Каву привозять на трьох мулах — не залізницею, як звичайно, в жодному разі! — просто на патіо, і супроводжують її верхові пеони на чолі з управителем маєтку, який підіймається сходами в чоботах з острогами й офіційно передає мішки нашому комітетові зі словами: «На пам’ять про тих, хто загинув третього травня». Ми називаємо це кавою Tres de Mayo[222]. Покуштуйте.